ТОЙ, ЩО ЗНАЄ ДЕМОНА В ОБЛИЧЧЯ
Ти заходиш до квартири, автоматично знімаєш пальто, взуття, і проходиш до ванної кімнати. В тебе звично під ногами плутається великий сірий кіт. Миєш руки, вмиваєшся, дивишся на себе в дзеркало, чомусь, ледве впізнаючи. Щойно пережитий тобою досвід не давав спокою. Це було насправді? Чи ти потихеньку їдеш дахом?
Витираєш мокре обличчя рушником, йдеш на кухню, вмикаєш електрочайник. Кіт все так же наполегливо треться тобі об ноги, просячи їжі. Відкриваєш холодильник, дістаєш корм і заодно собі ковбасу на бутерброди. Все абсолютно автоматично: голова зараз зайнята іншим, добре, хоч руки пам’ятають завчені рухи.
Витираєш мокре обличчя рушником, йдеш на кухню, вмикаєш електрочайник. Кіт все так же наполегливо треться тобі об ноги, просячи їжі. Відкриваєш холодильник, дістаєш корм і заодно собі ковбасу на бутерброди. Все абсолютно автоматично: голова зараз зайнята іншим, добре, хоч руки пам’ятають завчені рухи.
Ти заходиш до квартири, автоматично знімаєш пальто, взуття, і проходиш до ванної кімнати. В тебе звично під ногами плутається великий сірий кіт. Миєш руки, вмиваєшся, дивишся на себе в дзеркало, чомусь, ледве впізнаючи. Щойно пережитий тобою досвід не давав спокою. Це було насправді? Чи ти потихеньку їдеш дахом?
Витираєш мокре обличчя рушником, йдеш на кухню, вмикаєш електрочайник. Кіт все так же наполегливо треться тобі об ноги, просячи їжі. Відкриваєш холодильник, дістаєш корм і заодно собі ковбасу на бутерброди. Все абсолютно автоматично: голова зараз зайнята іншим, добре, хоч руки пам’ятають завчені рухи.
Витираєш мокре обличчя рушником, йдеш на кухню, вмикаєш електрочайник. Кіт все так же наполегливо треться тобі об ноги, просячи їжі. Відкриваєш холодильник, дістаєш корм і заодно собі ковбасу на бутерброди. Все абсолютно автоматично: голова зараз зайнята іншим, добре, хоч руки пам’ятають завчені рухи.
Зробивши собі кружку гарячого чорного чаю, ти вмостився спиною до вікна, бо інакше твій периферійний зір грав з тобою злі жарти: тобі постійно ввижалося відзеркалення обличчя Сатаніель у вікні. Проте так стало ще моторошніше: тобі почало здаватися, ніби демон таки маячить за вікном, а може вже й чатує в тебе за спиною. Довелося встати, випити заспокійливого, закрити вікно фіранкою і сісти біля стіни.
А раптом все насправді, то що з цією дівчинкою, Сарою? Вона була тимчасовим втіленням демона, чи вона одержима? Може її мама в небезпеці? Та що там, в будь-якому випадку її мама в небезпеці! Ви всі в небезпеці! Неможливо почуватися безпечно, знаючи, що в будь-яку мить ти можеш наскочити на демона прямо в ліфті твого власного дому!
Що ж тобі робити?
А раптом все насправді, то що з цією дівчинкою, Сарою? Вона була тимчасовим втіленням демона, чи вона одержима? Може її мама в небезпеці? Та що там, в будь-якому випадку її мама в небезпеці! Ви всі в небезпеці! Неможливо почуватися безпечно, знаючи, що в будь-яку мить ти можеш наскочити на демона прямо в ліфті твого власного дому!
Що ж тобі робити?
Так і не знайшовши відповіді на це питання, ти відправляєшся спати, сподіваючись, що тобі не снитимуться кошмари.
Зробивши собі кружку гарячого чорного чаю, ти вмостився спиною до вікна, бо інакше твій периферійний зір грав з тобою злі жарти: тобі постійно ввижалося відзеркалення обличчя Сатаніель у вікні. Проте так стало ще моторошніше: тобі почало здаватися, ніби демон таки маячить за вікном, а може вже й чатує в тебе за спиною. Довелося встати, випити заспокійливого, закрити вікно фіранкою і сісти біля стіни.
А раптом все насправді, то що з цією дівчинкою, Сарою? Вона була тимчасовим втіленням демона, чи вона одержима? Може її мама в небезпеці? Та що там, в будь-якому випадку її мама в небезпеці! Ви всі в небезпеці! Неможливо почуватися безпечно, знаючи, що в будь-яку мить ти можеш наскочити на демона прямо в ліфті твого власного дому!
Що ж тобі робити?
А раптом все насправді, то що з цією дівчинкою, Сарою? Вона була тимчасовим втіленням демона, чи вона одержима? Може її мама в небезпеці? Та що там, в будь-якому випадку її мама в небезпеці! Ви всі в небезпеці! Неможливо почуватися безпечно, знаючи, що в будь-яку мить ти можеш наскочити на демона прямо в ліфті твого власного дому!
Що ж тобі робити?
Так і не знайшовши відповіді на це питання, ти відправляєшся спати, сподіваючись, що тобі не снитимуться кошмари.
Коли ти прокинувся, вже яскраво світило сонце. Трясця, здається, ти проспав на роботу! На годиннику була вже восьма, а ти зазвичай прокидаєшся опів на сьому!
Швидко зібравшись, не встигши навіть поголитися і поїсти самому, лише погодувати кота (бо кіт - це святе!), ти вилітаєш з дому, подумки благаючи небо, щоб тобі відразу ж попався потрібний автобус, і щоб дорогою не було заторів.
Тобі не можна спізнюватись: шеф і так останнім часом чіпляється до будь-чого. Здається, у нього до тебе якась особиста неприязнь. Не те щоб ти так дорожив цією роботою - вона була просто кошмарна - але наразі ти не міг дозволити собі втратити її.
До зупинки якраз підїжджав автобус. Ти кинувся перебігати вулицю і тебе збила якась крутезна іномарка. Лежачи скривавлений перед нею, ти чомусь думав, що це менш прикро, ніж якби тебе збило якесь старе іржаве корито.
На роботу вже можна було не спішити. Та й біль чомусь не здавався таким вже нестерпним.
З іномарки вискочив водій і перелякано схилився над тобою. Ох і халепу ти йому створив, будучи таким неуважним!
Останнє, що ти побачив - обличчя Сатаніель із хижою-прехижою посмішкою.
Швидко зібравшись, не встигши навіть поголитися і поїсти самому, лише погодувати кота (бо кіт - це святе!), ти вилітаєш з дому, подумки благаючи небо, щоб тобі відразу ж попався потрібний автобус, і щоб дорогою не було заторів.
Тобі не можна спізнюватись: шеф і так останнім часом чіпляється до будь-чого. Здається, у нього до тебе якась особиста неприязнь. Не те щоб ти так дорожив цією роботою - вона була просто кошмарна - але наразі ти не міг дозволити собі втратити її.
До зупинки якраз підїжджав автобус. Ти кинувся перебігати вулицю і тебе збила якась крутезна іномарка. Лежачи скривавлений перед нею, ти чомусь думав, що це менш прикро, ніж якби тебе збило якесь старе іржаве корито.
На роботу вже можна було не спішити. Та й біль чомусь не здавався таким вже нестерпним.
З іномарки вискочив водій і перелякано схилився над тобою. Ох і халепу ти йому створив, будучи таким неуважним!
Останнє, що ти побачив - обличчя Сатаніель із хижою-прехижою посмішкою.
Коли ти прокинувся, вже яскраво світило сонце. Трясця, здається, ти проспав на роботу! На годиннику була вже восьма, а ти зазвичай прокидаєшся опів на сьому!
Швидко зібравшись, не встигши навіть поголитися і поїсти самому, лише погодувати кота (бо кіт - це святе!), ти вилітаєш з дому, подумки благаючи небо, щоб тобі відразу ж попався потрібний автобус, і щоб дорогою не було заторів.
Тобі не можна спізнюватись: шеф і так останнім часом чіпляється до будь-чого. Здається, у нього до тебе якась особиста неприязнь. Не те щоб ти так дорожив цією роботою - вона була просто кошмарна - але наразі ти не міг дозволити собі втратити її.
До зупинки якраз підїжджав автобус. Ти кинувся перебігати вулицю і тебе збила якась крутезна іномарка. Лежачи скривавлений перед нею, ти чомусь думав, що це менш прикро, ніж якби тебе збило якесь старе іржаве корито.
На роботу вже можна було не спішити. Та й біль чомусь не здавався таким вже нестерпним.
З іномарки вискочив водій і перелякано схилився над тобою. Ох і халепу ти йому створив, будучи таким неуважним!
Останнє, що ти побачив - обличчя Сатаніель із хижою-прехижою посмішкою.
Швидко зібравшись, не встигши навіть поголитися і поїсти самому, лише погодувати кота (бо кіт - це святе!), ти вилітаєш з дому, подумки благаючи небо, щоб тобі відразу ж попався потрібний автобус, і щоб дорогою не було заторів.
Тобі не можна спізнюватись: шеф і так останнім часом чіпляється до будь-чого. Здається, у нього до тебе якась особиста неприязнь. Не те щоб ти так дорожив цією роботою - вона була просто кошмарна - але наразі ти не міг дозволити собі втратити її.
До зупинки якраз підїжджав автобус. Ти кинувся перебігати вулицю і тебе збила якась крутезна іномарка. Лежачи скривавлений перед нею, ти чомусь думав, що це менш прикро, ніж якби тебе збило якесь старе іржаве корито.
На роботу вже можна було не спішити. Та й біль чомусь не здавався таким вже нестерпним.
З іномарки вискочив водій і перелякано схилився над тобою. Ох і халепу ти йому створив, будучи таким неуважним!
Останнє, що ти побачив - обличчя Сатаніель із хижою-прехижою посмішкою.
Коли ти прокинувся, вже яскраво світило сонце. Трясця, здається, ти проспав на роботу! На годиннику була вже восьма, а ти зазвичай прокидаєшся опів на сьому!
Стоп. Хіба ти не помер вчора? Якщо це був сон, то надто аж реалістичний - ти чудово пам’ятаєш відчуття від удару бампера іномарки і те, як сильно ти хряснувся потилицею об асфальт, коли падав - аж хруснуло!
Після зустрічі з Сатаніель в тебе з’явилася дуже навіть виправдана причина сумніватися в реальності того, що з тобою відбувається. Але, може цього разу і справді наснилося… Може й Сатаніель тобі наснилася?
Ти вийшов з квартири, викликав ліфт і в останній момент, замість того, щоб натиснути кнопку першого поверху поїхав на останній. Вийшов, подивився на двері, до яких вчора провів Сару, але натиснути кнопку дзвінка не наважився. Спустився вниз і поїхав на роботу.
Пам’ятаючи свій “сон”, ти дуже уважно переходив вулицю. Вже знайома іномарка ввічливо зупинилася, аби пропустити тебе, але через це ти не встиг на автобус. Другий буде нескоро, швидше прогулятися.
Поки ти дійшов до метро, поки дістався до роботи, запізнився вже більш ніж на дві години. На твоєму робочому місці вже лежала записка від шефа: “Забирай свої манатки і вали звідси! Зарплатню не отримаєш!”.
Він навіть не спромігся поговорити з тобою особисто!
Але нічого не вдієш: ти просто забираєш із шухляди свою чашку, пакетик прострочених горішків і йдеш собі геть. Ніхто із колег навіть не озирнувся, аби попрощатися з тобою.
Ну і дідько з ними!
Стоп. Хіба ти не помер вчора? Якщо це був сон, то надто аж реалістичний - ти чудово пам’ятаєш відчуття від удару бампера іномарки і те, як сильно ти хряснувся потилицею об асфальт, коли падав - аж хруснуло!
Після зустрічі з Сатаніель в тебе з’явилася дуже навіть виправдана причина сумніватися в реальності того, що з тобою відбувається. Але, може цього разу і справді наснилося… Може й Сатаніель тобі наснилася?
Ти вийшов з квартири, викликав ліфт і в останній момент, замість того, щоб натиснути кнопку першого поверху поїхав на останній. Вийшов, подивився на двері, до яких вчора провів Сару, але натиснути кнопку дзвінка не наважився. Спустився вниз і поїхав на роботу.
Пам’ятаючи свій “сон”, ти дуже уважно переходив вулицю. Вже знайома іномарка ввічливо зупинилася, аби пропустити тебе, але через це ти не встиг на автобус. Другий буде нескоро, швидше прогулятися.
Поки ти дійшов до метро, поки дістався до роботи, запізнився вже більш ніж на дві години. На твоєму робочому місці вже лежала записка від шефа: “Забирай свої манатки і вали звідси! Зарплатню не отримаєш!”.
Він навіть не спромігся поговорити з тобою особисто!
Але нічого не вдієш: ти просто забираєш із шухляди свою чашку, пакетик прострочених горішків і йдеш собі геть. Ніхто із колег навіть не озирнувся, аби попрощатися з тобою.
Ну і дідько з ними!
Коли ти прокинувся, вже яскраво світило сонце. Трясця, здається, ти проспав на роботу! На годиннику була вже восьма, а ти зазвичай прокидаєшся опів на сьому!
Стоп. Хіба ти не помер вчора? Якщо це був сон, то надто аж реалістичний - ти чудово пам’ятаєш відчуття від удару бампера іномарки і те, як сильно ти хряснувся потилицею об асфальт, коли падав - аж хруснуло!
Після зустрічі з Сатаніель в тебе з’явилася дуже навіть виправдана причина сумніватися в реальності того, що з тобою відбувається. Але, може цього разу і справді наснилося… Може й Сатаніель тобі наснилася?
Ти вийшов з квартири, викликав ліфт і в останній момент, замість того, щоб натиснути кнопку першого поверху поїхав на останній. Вийшов, подивився на двері, до яких вчора провів Сару, але натиснути кнопку дзвінка не наважився. Спустився вниз і поїхав на роботу.
Пам’ятаючи свій “сон”, ти дуже уважно переходив вулицю. Вже знайома іномарка ввічливо зупинилася, аби пропустити тебе, але через це ти не встиг на автобус. Другий буде нескоро, швидше прогулятися.
Поки ти дійшов до метро, поки дістався до роботи, запізнився вже більш ніж на дві години. На твоєму робочому місці вже лежала записка від шефа: “Забирай свої манатки і вали звідси! Зарплатню не отримаєш!”.
Він навіть не спромігся поговорити з тобою особисто!
Але нічого не вдієш: ти просто забираєш із шухляди свою чашку, пакетик прострочених горішків і йдеш собі геть. Ніхто із колег навіть не озирнувся, аби попрощатися з тобою.
Ну і дідько з ними!
Стоп. Хіба ти не помер вчора? Якщо це був сон, то надто аж реалістичний - ти чудово пам’ятаєш відчуття від удару бампера іномарки і те, як сильно ти хряснувся потилицею об асфальт, коли падав - аж хруснуло!
Після зустрічі з Сатаніель в тебе з’явилася дуже навіть виправдана причина сумніватися в реальності того, що з тобою відбувається. Але, може цього разу і справді наснилося… Може й Сатаніель тобі наснилася?
Ти вийшов з квартири, викликав ліфт і в останній момент, замість того, щоб натиснути кнопку першого поверху поїхав на останній. Вийшов, подивився на двері, до яких вчора провів Сару, але натиснути кнопку дзвінка не наважився. Спустився вниз і поїхав на роботу.
Пам’ятаючи свій “сон”, ти дуже уважно переходив вулицю. Вже знайома іномарка ввічливо зупинилася, аби пропустити тебе, але через це ти не встиг на автобус. Другий буде нескоро, швидше прогулятися.
Поки ти дійшов до метро, поки дістався до роботи, запізнився вже більш ніж на дві години. На твоєму робочому місці вже лежала записка від шефа: “Забирай свої манатки і вали звідси! Зарплатню не отримаєш!”.
Він навіть не спромігся поговорити з тобою особисто!
Але нічого не вдієш: ти просто забираєш із шухляди свою чашку, пакетик прострочених горішків і йдеш собі геть. Ніхто із колег навіть не озирнувся, аби попрощатися з тобою.
Ну і дідько з ними!
Ти ледве чвалав вулицею, почуваючись повним дурнем із порожньою чашкою в руках, і думав про ситуацію, що склалася.
Отож, ти лишився безробітним. Це, звичайно, кепсько, дуже кепсько! Особливо із зарплатнею! Тобі і так її затримували, та ще й нещадно штрафували за кожну помилку чи запізнення. А хіба ж встигнеш дістатися на інший кінець міста в годину пік?
А ти вже давно обіцяв знайомому повернути борг… Та і за квартиру пора вже платити…
Найближче майбутнє лякало. Не так, як сон, що наснився тобі сьогодні, і не так, як епізод у ліфті, але було забагато невідомих і жодної константи.
Коли ти проходив повз магазин, то побачив, як якийсь п’яний волоцюга чіпляється до продавчині. Дівчина була зовсім молоденька і до того ж дуже тендітної статури, і ти пішов їй на допомогу.
Проте волоцюга не оцінив твоїх зусиль: щойно ти підійшов зі своїм ввічливим “слухайте, пане, я думаю, вам краще…” він без зайвих розмов врізав тобі в щелепу. Удар був таким сильним і несподіваним, що ти поточився і впав на вітрину, яка виявилась не надто надійною конструкцією, впав разом з нею - друзки розбитого скла бризнули навсібіч, і, напевно, ти дуже пошкодив спину, падаючи, абощо - раптом стало дуже важко дихати, в очах потемніло, і наступне, що сталося…
Отож, ти лишився безробітним. Це, звичайно, кепсько, дуже кепсько! Особливо із зарплатнею! Тобі і так її затримували, та ще й нещадно штрафували за кожну помилку чи запізнення. А хіба ж встигнеш дістатися на інший кінець міста в годину пік?
А ти вже давно обіцяв знайомому повернути борг… Та і за квартиру пора вже платити…
Найближче майбутнє лякало. Не так, як сон, що наснився тобі сьогодні, і не так, як епізод у ліфті, але було забагато невідомих і жодної константи.
Коли ти проходив повз магазин, то побачив, як якийсь п’яний волоцюга чіпляється до продавчині. Дівчина була зовсім молоденька і до того ж дуже тендітної статури, і ти пішов їй на допомогу.
Проте волоцюга не оцінив твоїх зусиль: щойно ти підійшов зі своїм ввічливим “слухайте, пане, я думаю, вам краще…” він без зайвих розмов врізав тобі в щелепу. Удар був таким сильним і несподіваним, що ти поточився і впав на вітрину, яка виявилась не надто надійною конструкцією, впав разом з нею - друзки розбитого скла бризнули навсібіч, і, напевно, ти дуже пошкодив спину, падаючи, абощо - раптом стало дуже важко дихати, в очах потемніло, і наступне, що сталося…
Ти ледве чвалав вулицею, почуваючись повним дурнем із порожньою чашкою в руках, і думав про ситуацію, що склалася.
Отож, ти лишився безробітним. Це, звичайно, кепсько, дуже кепсько! Особливо із зарплатнею! Тобі і так її затримували, та ще й нещадно штрафували за кожну помилку чи запізнення. А хіба ж встигнеш дістатися на інший кінець міста в годину пік?
А ти вже давно обіцяв знайомому повернути борг… Та і за квартиру пора вже платити…
Найближче майбутнє лякало. Не так, як сон, що наснився тобі сьогодні, і не так, як епізод у ліфті, але було забагато невідомих і жодної константи.
Коли ти проходив повз магазин, то побачив, як якийсь п’яний волоцюга чіпляється до продавчині. Дівчина була зовсім молоденька і до того ж дуже тендітної статури, і ти пішов їй на допомогу.
Проте волоцюга не оцінив твоїх зусиль: щойно ти підійшов зі своїм ввічливим “слухайте, пане, я думаю, вам краще…” він без зайвих розмов врізав тобі в щелепу. Удар був таким сильним і несподіваним, що ти поточився і впав на вітрину, яка виявилась не надто надійною конструкцією, впав разом з нею - друзки розбитого скла бризнули навсібіч, і, напевно, ти дуже пошкодив спину, падаючи, абощо - раптом стало дуже важко дихати, в очах потемніло, і наступне, що сталося…
Отож, ти лишився безробітним. Це, звичайно, кепсько, дуже кепсько! Особливо із зарплатнею! Тобі і так її затримували, та ще й нещадно штрафували за кожну помилку чи запізнення. А хіба ж встигнеш дістатися на інший кінець міста в годину пік?
А ти вже давно обіцяв знайомому повернути борг… Та і за квартиру пора вже платити…
Найближче майбутнє лякало. Не так, як сон, що наснився тобі сьогодні, і не так, як епізод у ліфті, але було забагато невідомих і жодної константи.
Коли ти проходив повз магазин, то побачив, як якийсь п’яний волоцюга чіпляється до продавчині. Дівчина була зовсім молоденька і до того ж дуже тендітної статури, і ти пішов їй на допомогу.
Проте волоцюга не оцінив твоїх зусиль: щойно ти підійшов зі своїм ввічливим “слухайте, пане, я думаю, вам краще…” він без зайвих розмов врізав тобі в щелепу. Удар був таким сильним і несподіваним, що ти поточився і впав на вітрину, яка виявилась не надто надійною конструкцією, впав разом з нею - друзки розбитого скла бризнули навсібіч, і, напевно, ти дуже пошкодив спину, падаючи, абощо - раптом стало дуже важко дихати, в очах потемніло, і наступне, що сталося…
Коли ти прокинувся, вже яскраво світило сонце. Трясця, здається, ти проспав на роботу! На годиннику була вже восьма, а ти зазвичай прокидаєшся опів на сьому!
Стій… Ти ж щойно… Ти ж вже двічі… Що це коїться?
Може, ти божеволієш? Чи вже давно збожеволів? Може, треба бігти до лікаря? Бо це стало якось занадто схоже на “День бабака”!
Що сьогодні за день? Ти зайшов в інтернет, перевірити новини, але все було так же, як і вчора… і позавчора. Цікаво, шеф тебе знову звільнить?
Ти зателефонував на роботу, і відповіла секретарка.
- Слухай, Гевіне, ем-м-м… Нічого особистого, але, здається, шеф збирається тебе звільнити… Я вже чула як він сказав відділку кадрів...
- Ага… - ну, хоч, принаймні, не довелося їхати до офісу, знову наражаючись на небезпеку потрапити на вітрове скло автомобіля, чи стати жертвою якогось п’янички. - Дякую, Лізо.
День пройшов непогано - ти валявся у ліжку, дивився телевізор і їв коржики. Кіт згорнувся клубочком у тебе під боком. Було доволі затишно, і ти намагався зайвий раз не думати про борги, роботу і тим паче Сатаніель з її вибриками.
По ТБ йшла якась стара комедія. Дуже дурнувата, але чомусь тобі було дуже смішно. Давно вже пора було влаштувати собі от такий простий вихідний.
В якийсь момент черговий жарт видався тобі особливо дотепним, ти розсміявся з повним ротом печива і захлинувся. Намагався і постукати себе по грудях і навіть потягнувся до телефону, сподіваючись, що вдастся покликати на допомогу, але свідомість твоя вже затухала, рухи сповільнились і останнім, що ти подумав, було “От, трясця!”
Стій… Ти ж щойно… Ти ж вже двічі… Що це коїться?
Може, ти божеволієш? Чи вже давно збожеволів? Може, треба бігти до лікаря? Бо це стало якось занадто схоже на “День бабака”!
Що сьогодні за день? Ти зайшов в інтернет, перевірити новини, але все було так же, як і вчора… і позавчора. Цікаво, шеф тебе знову звільнить?
Ти зателефонував на роботу, і відповіла секретарка.
- Слухай, Гевіне, ем-м-м… Нічого особистого, але, здається, шеф збирається тебе звільнити… Я вже чула як він сказав відділку кадрів...
- Ага… - ну, хоч, принаймні, не довелося їхати до офісу, знову наражаючись на небезпеку потрапити на вітрове скло автомобіля, чи стати жертвою якогось п’янички. - Дякую, Лізо.
День пройшов непогано - ти валявся у ліжку, дивився телевізор і їв коржики. Кіт згорнувся клубочком у тебе під боком. Було доволі затишно, і ти намагався зайвий раз не думати про борги, роботу і тим паче Сатаніель з її вибриками.
По ТБ йшла якась стара комедія. Дуже дурнувата, але чомусь тобі було дуже смішно. Давно вже пора було влаштувати собі от такий простий вихідний.
В якийсь момент черговий жарт видався тобі особливо дотепним, ти розсміявся з повним ротом печива і захлинувся. Намагався і постукати себе по грудях і навіть потягнувся до телефону, сподіваючись, що вдастся покликати на допомогу, але свідомість твоя вже затухала, рухи сповільнились і останнім, що ти подумав, було “От, трясця!”
Коли ти прокинувся, вже яскраво світило сонце. Трясця, здається, ти проспав на роботу! На годиннику була вже восьма, а ти зазвичай прокидаєшся опів на сьому!
Стій… Ти ж щойно… Ти ж вже двічі… Що це коїться?
Може, ти божеволієш? Чи вже давно збожеволів? Може, треба бігти до лікаря? Бо це стало якось занадто схоже на “День бабака”!
Що сьогодні за день? Ти зайшов в інтернет, перевірити новини, але все було так же, як і вчора… і позавчора. Цікаво, шеф тебе знову звільнить?
Ти зателефонував на роботу, і відповіла секретарка.
- Слухай, Гевіне, ем-м-м… Нічого особистого, але, здається, шеф збирається тебе звільнити… Я вже чула як він сказав відділку кадрів...
- Ага… - ну, хоч, принаймні, не довелося їхати до офісу, знову наражаючись на небезпеку потрапити на вітрове скло автомобіля, чи стати жертвою якогось п’янички. - Дякую, Лізо.
День пройшов непогано - ти валявся у ліжку, дивився телевізор і їв коржики. Кіт згорнувся клубочком у тебе під боком. Було доволі затишно, і ти намагався зайвий раз не думати про борги, роботу і тим паче Сатаніель з її вибриками.
По ТБ йшла якась стара комедія. Дуже дурнувата, але чомусь тобі було дуже смішно. Давно вже пора було влаштувати собі от такий простий вихідний.
В якийсь момент черговий жарт видався тобі особливо дотепним, ти розсміявся з повним ротом печива і захлинувся. Намагався і постукати себе по грудях і навіть потягнувся до телефону, сподіваючись, що вдастся покликати на допомогу, але свідомість твоя вже затухала, рухи сповільнились і останнім, що ти подумав, було “От, трясця!”
Стій… Ти ж щойно… Ти ж вже двічі… Що це коїться?
Може, ти божеволієш? Чи вже давно збожеволів? Може, треба бігти до лікаря? Бо це стало якось занадто схоже на “День бабака”!
Що сьогодні за день? Ти зайшов в інтернет, перевірити новини, але все було так же, як і вчора… і позавчора. Цікаво, шеф тебе знову звільнить?
Ти зателефонував на роботу, і відповіла секретарка.
- Слухай, Гевіне, ем-м-м… Нічого особистого, але, здається, шеф збирається тебе звільнити… Я вже чула як він сказав відділку кадрів...
- Ага… - ну, хоч, принаймні, не довелося їхати до офісу, знову наражаючись на небезпеку потрапити на вітрове скло автомобіля, чи стати жертвою якогось п’янички. - Дякую, Лізо.
День пройшов непогано - ти валявся у ліжку, дивився телевізор і їв коржики. Кіт згорнувся клубочком у тебе під боком. Було доволі затишно, і ти намагався зайвий раз не думати про борги, роботу і тим паче Сатаніель з її вибриками.
По ТБ йшла якась стара комедія. Дуже дурнувата, але чомусь тобі було дуже смішно. Давно вже пора було влаштувати собі от такий простий вихідний.
В якийсь момент черговий жарт видався тобі особливо дотепним, ти розсміявся з повним ротом печива і захлинувся. Намагався і постукати себе по грудях і навіть потягнувся до телефону, сподіваючись, що вдастся покликати на допомогу, але свідомість твоя вже затухала, рухи сповільнились і останнім, що ти подумав, було “От, трясця!”
Коли ти прокинувся, вже яскраво світило сонце. Ні-і-і-і-і!!!!
Що коїться? Що з тобою коїться? Це все влаштувала Сатаніель? Що ж робити, якщо кожен твій вибір призводить до смерті?
Хм, то, може, це можливість не боятись смерті? Як ти відповів їй тоді у ліфті? Що тобі невідомо, чи є речі гірші за смерть, бо “не можна спробувати обидві речі одночасно”... То це що, Сатаніель вирішила дати тобі таку можливість?
Нова думка лякала і збуджувала одночасно. А що, якщо це ідеальна нагода відкинути усі страхи і побачити, яким би могло бути твоє життя, якби ти дозволив собі бути трохи сміливішим! Хтозна, може ти б давно вже вибрався з цієї вбогенької зйомної квартири в похмурому районі? Може б ти, нарешті, зустрічався з якою-небудь гарячою кралею? Або й навіть одружився? Може б ти взагалі вже став мільйонером?
Однак, згадка про те, як ти банально вчора захлинувся печивом не давала поринути в мрії повністю. Ти навіть не ризикнув поїсти - лише випив води й сів за стіл гарячково писати свої ідеї. “Вони ж, напевно, усі щезнуть, щойно я знову помру!” - промайнуло в голові, але хотілося хоча б сформулювати думки на папері.
Що коїться? Що з тобою коїться? Це все влаштувала Сатаніель? Що ж робити, якщо кожен твій вибір призводить до смерті?
Хм, то, може, це можливість не боятись смерті? Як ти відповів їй тоді у ліфті? Що тобі невідомо, чи є речі гірші за смерть, бо “не можна спробувати обидві речі одночасно”... То це що, Сатаніель вирішила дати тобі таку можливість?
Нова думка лякала і збуджувала одночасно. А що, якщо це ідеальна нагода відкинути усі страхи і побачити, яким би могло бути твоє життя, якби ти дозволив собі бути трохи сміливішим! Хтозна, може ти б давно вже вибрався з цієї вбогенької зйомної квартири в похмурому районі? Може б ти, нарешті, зустрічався з якою-небудь гарячою кралею? Або й навіть одружився? Може б ти взагалі вже став мільйонером?
Однак, згадка про те, як ти банально вчора захлинувся печивом не давала поринути в мрії повністю. Ти навіть не ризикнув поїсти - лише випив води й сів за стіл гарячково писати свої ідеї. “Вони ж, напевно, усі щезнуть, щойно я знову помру!” - промайнуло в голові, але хотілося хоча б сформулювати думки на папері.
Коли ти прокинувся, вже яскраво світило сонце. Ні-і-і-і-і!!!!
Що коїться? Що з тобою коїться? Це все влаштувала Сатаніель? Що ж робити, якщо кожен твій вибір призводить до смерті?
Хм, то, може, це можливість не боятись смерті? Як ти відповів їй тоді у ліфті? Що тобі невідомо, чи є речі гірші за смерть, бо “не можна спробувати обидві речі одночасно”... То це що, Сатаніель вирішила дати тобі таку можливість?
Нова думка лякала і збуджувала одночасно. А що, якщо це ідеальна нагода відкинути усі страхи і побачити, яким би могло бути твоє життя, якби ти дозволив собі бути трохи сміливішим! Хтозна, може ти б давно вже вибрався з цієї вбогенької зйомної квартири в похмурому районі? Може б ти, нарешті, зустрічався з якою-небудь гарячою кралею? Або й навіть одружився? Може б ти взагалі вже став мільйонером?
Однак, згадка про те, як ти банально вчора захлинувся печивом не давала поринути в мрії повністю. Ти навіть не ризикнув поїсти - лише випив води й сів за стіл гарячково писати свої ідеї. “Вони ж, напевно, усі щезнуть, щойно я знову помру!” - промайнуло в голові, але хотілося хоча б сформулювати думки на папері.
Що коїться? Що з тобою коїться? Це все влаштувала Сатаніель? Що ж робити, якщо кожен твій вибір призводить до смерті?
Хм, то, може, це можливість не боятись смерті? Як ти відповів їй тоді у ліфті? Що тобі невідомо, чи є речі гірші за смерть, бо “не можна спробувати обидві речі одночасно”... То це що, Сатаніель вирішила дати тобі таку можливість?
Нова думка лякала і збуджувала одночасно. А що, якщо це ідеальна нагода відкинути усі страхи і побачити, яким би могло бути твоє життя, якби ти дозволив собі бути трохи сміливішим! Хтозна, може ти б давно вже вибрався з цієї вбогенької зйомної квартири в похмурому районі? Може б ти, нарешті, зустрічався з якою-небудь гарячою кралею? Або й навіть одружився? Може б ти взагалі вже став мільйонером?
Однак, згадка про те, як ти банально вчора захлинувся печивом не давала поринути в мрії повністю. Ти навіть не ризикнув поїсти - лише випив води й сів за стіл гарячково писати свої ідеї. “Вони ж, напевно, усі щезнуть, щойно я знову помру!” - промайнуло в голові, але хотілося хоча б сформулювати думки на папері.
Ти закінчив коли сонце вже сідало. На телефоні висіло декілька гнівних повідомлень від шефа - інших-бо від нього ніколи не надходило - але тобі було абсолютно байдуже. Завершивши свого списка, ти уважно його перечитав, і більш-менш задовольнився результатом. Аби ж запам’ятати хоча б половину ідей! Досі довше одного дня тобі прожити не вдавалося, може це так і працює? Прямо як у “Дні бабака”? Якщо це так, то Сатаніель не відрізняється оригінальністю… чесно кажучи, від демона очікуєш якось більше фантазії…
Від голоду аж шлунок болів, але ти не був готовий ризикнути життям заради якогось бутерброду. Ще трішки, ще не зараз!
Не витримавши, ти вдягнувся і вийшов в коридор, викликав ліфт, піднявся на останній поверх. Трохи постояв під дверима, збираючись із духом, і, зрештою, натиснув кнопку дзвінка.
Від голоду аж шлунок болів, але ти не був готовий ризикнути життям заради якогось бутерброду. Ще трішки, ще не зараз!
Не витримавши, ти вдягнувся і вийшов в коридор, викликав ліфт, піднявся на останній поверх. Трохи постояв під дверима, збираючись із духом, і, зрештою, натиснув кнопку дзвінка.
Ти закінчив коли сонце вже сідало. На телефоні висіло декілька гнівних повідомлень від шефа - інших-бо від нього ніколи не надходило - але тобі було абсолютно байдуже. Завершивши свого списка, ти уважно його перечитав, і більш-менш задовольнився результатом. Аби ж запам’ятати хоча б половину ідей! Досі довше одного дня тобі прожити не вдавалося, може це так і працює? Прямо як у “Дні бабака”? Якщо це так, то Сатаніель не відрізняється оригінальністю… чесно кажучи, від демона очікуєш якось більше фантазії…
Від голоду аж шлунок болів, але ти не був готовий ризикнути життям заради якогось бутерброду. Ще трішки, ще не зараз!
Не витримавши, ти вдягнувся і вийшов в коридор, викликав ліфт, піднявся на останній поверх. Трохи постояв під дверима, збираючись із духом, і, зрештою, натиснув кнопку дзвінка.
Від голоду аж шлунок болів, але ти не був готовий ризикнути життям заради якогось бутерброду. Ще трішки, ще не зараз!
Не витримавши, ти вдягнувся і вийшов в коридор, викликав ліфт, піднявся на останній поверх. Трохи постояв під дверима, збираючись із духом, і, зрештою, натиснув кнопку дзвінка.
- Хто там? - поцікавився мелодійний жіночий голос з-за дверей.
- Е-ем… - ти цілий день писав список своїх майбутніх подвигів, але тобі не вистачило й пари хвилин, аби подумати, що ти скажеш сусідці?! Ну ти й бовдур, Гевіне! О, доречі! - Перепрошую, я ваш сусід із п’ятого поверху, мене звати Гевін Джонсон… Почувся тихий “клац” замка, і двері відчинилися.
- Привіт, Гевіне Джонсон… - дружньо промовила мама Сари, зацікавлено роздивляючись тебе. - Що ти хотів?
Під її поглядом тобі стало ніяково. Ти раптом помітив, що вона дуже приваблива жінка… І як ти раніше цього не бачив? Мабуть, звик не звертати надто багато уваги на жінок із дітьми… Діти - це ж така морока! А тим паче ця демониця, Сара!
На думці про Сару ти пригадав чому, власне, заявився сюди так пізно увечері і тепер стоїш пнем мовчки витріщаючись на цю молоду гарну жінку.
- Е-ем… - ти цілий день писав список своїх майбутніх подвигів, але тобі не вистачило й пари хвилин, аби подумати, що ти скажеш сусідці?! Ну ти й бовдур, Гевіне! О, доречі! - Перепрошую, я ваш сусід із п’ятого поверху, мене звати Гевін Джонсон… Почувся тихий “клац” замка, і двері відчинилися.
- Привіт, Гевіне Джонсон… - дружньо промовила мама Сари, зацікавлено роздивляючись тебе. - Що ти хотів?
Під її поглядом тобі стало ніяково. Ти раптом помітив, що вона дуже приваблива жінка… І як ти раніше цього не бачив? Мабуть, звик не звертати надто багато уваги на жінок із дітьми… Діти - це ж така морока! А тим паче ця демониця, Сара!
На думці про Сару ти пригадав чому, власне, заявився сюди так пізно увечері і тепер стоїш пнем мовчки витріщаючись на цю молоду гарну жінку.
- Хто там? - поцікавився мелодійний жіночий голос з-за дверей.
- Е-ем… - ти цілий день писав список своїх майбутніх подвигів, але тобі не вистачило й пари хвилин, аби подумати, що ти скажеш сусідці?! Ну ти й бовдур, Гевіне! О, доречі! - Перепрошую, я ваш сусід із п’ятого поверху, мене звати Гевін Джонсон… Почувся тихий “клац” замка, і двері відчинилися.
- Привіт, Гевіне Джонсон… - дружньо промовила мама Сари, зацікавлено роздивляючись тебе. - Що ти хотів?
Під її поглядом тобі стало ніяково. Ти раптом помітив, що вона дуже приваблива жінка… І як ти раніше цього не бачив? Мабуть, звик не звертати надто багато уваги на жінок із дітьми… Діти - це ж така морока! А тим паче ця демониця, Сара!
На думці про Сару ти пригадав чому, власне, заявився сюди так пізно увечері і тепер стоїш пнем мовчки витріщаючись на цю молоду гарну жінку.
- Е-ем… - ти цілий день писав список своїх майбутніх подвигів, але тобі не вистачило й пари хвилин, аби подумати, що ти скажеш сусідці?! Ну ти й бовдур, Гевіне! О, доречі! - Перепрошую, я ваш сусід із п’ятого поверху, мене звати Гевін Джонсон… Почувся тихий “клац” замка, і двері відчинилися.
- Привіт, Гевіне Джонсон… - дружньо промовила мама Сари, зацікавлено роздивляючись тебе. - Що ти хотів?
Під її поглядом тобі стало ніяково. Ти раптом помітив, що вона дуже приваблива жінка… І як ти раніше цього не бачив? Мабуть, звик не звертати надто багато уваги на жінок із дітьми… Діти - це ж така морока! А тим паче ця демониця, Сара!
На думці про Сару ти пригадав чому, власне, заявився сюди так пізно увечері і тепер стоїш пнем мовчки витріщаючись на цю молоду гарну жінку.
- Е-ем… Так… Ох, вибачте, я трохи перевтомлений останнім часом, і іноді поринаю в свої думки настільки, що перестаю реагувати на зовнішній світ! - випалив ти експромтом якусь маячню. Проте жінці, здається, сподобалось таке пояснення: вона продовжувала із цікавістю дивитись на тебе, очікуючи, що ти, телепню, таки зволиш пояснити свою поведінку. - Я, той… Вчора їхав у ліфті, зі мною була ваша донька, Сара… - ти уважно дивився на обличчя жінки, ніби намагаючись прочитати з нього, чи відомо їй щось про містичну сторону “характеру” її маленької донечки. - І раптом ліфт застряг… Я аж трохи занервував, і переживав, чи Сара, бува, не злякалася…
“Боже, що я несу?” - промайнула у тебе в голові знесилена думка, але вигадати щось ліпше так і не вдалося.
- О… ви трохи мене здивували, якщо чесно, Сара нічого не розповідала… - дещо розгублено і підозріло зізналася жінка. - Саро, донечко, ходи-но сюди! - покликала вона.
- О… я… так. - промимрив ти: бачити людське втілення демона знову бажання якось не було, але втеча напевно виглядала б ще більш підозрілою, ніж твоя раптова зацікавленість емоційним станом дівчинки.
“Боже, що я несу?” - промайнула у тебе в голові знесилена думка, але вигадати щось ліпше так і не вдалося.
- О… ви трохи мене здивували, якщо чесно, Сара нічого не розповідала… - дещо розгублено і підозріло зізналася жінка. - Саро, донечко, ходи-но сюди! - покликала вона.
- О… я… так. - промимрив ти: бачити людське втілення демона знову бажання якось не було, але втеча напевно виглядала б ще більш підозрілою, ніж твоя раптова зацікавленість емоційним станом дівчинки.
- Е-ем… Так… Ох, вибачте, я трохи перевтомлений останнім часом, і іноді поринаю в свої думки настільки, що перестаю реагувати на зовнішній світ! - випалив ти експромтом якусь маячню. Проте жінці, здається, сподобалось таке пояснення: вона продовжувала із цікавістю дивитись на тебе, очікуючи, що ти, телепню, таки зволиш пояснити свою поведінку. - Я, той… Вчора їхав у ліфті, зі мною була ваша донька, Сара… - ти уважно дивився на обличчя жінки, ніби намагаючись прочитати з нього, чи відомо їй щось про містичну сторону “характеру” її маленької донечки. - І раптом ліфт застряг… Я аж трохи занервував, і переживав, чи Сара, бува, не злякалася…
“Боже, що я несу?” - промайнула у тебе в голові знесилена думка, але вигадати щось ліпше так і не вдалося.
- О… ви трохи мене здивували, якщо чесно, Сара нічого не розповідала… - дещо розгублено і підозріло зізналася жінка. - Саро, донечко, ходи-но сюди! - покликала вона.
- О… я… так. - промимрив ти: бачити людське втілення демона знову бажання якось не було, але втеча напевно виглядала б ще більш підозрілою, ніж твоя раптова зацікавленість емоційним станом дівчинки.
“Боже, що я несу?” - промайнула у тебе в голові знесилена думка, але вигадати щось ліпше так і не вдалося.
- О… ви трохи мене здивували, якщо чесно, Сара нічого не розповідала… - дещо розгублено і підозріло зізналася жінка. - Саро, донечко, ходи-но сюди! - покликала вона.
- О… я… так. - промимрив ти: бачити людське втілення демона знову бажання якось не було, але втеча напевно виглядала б ще більш підозрілою, ніж твоя раптова зацікавленість емоційним станом дівчинки.
- Так, мамусю? - Сата… тобто, Сара з’явилася на порозі, вся така чепурненька в своїй біленькій сукенці та з акуратними хвостиками на голові, ну викапаний янгол. Ти б, може, навіть купився, аби вчора цей янгол не бігав, немов той тарган, по стелі ліфта, вирячаючи на тебе суцільні чорні очиська. - Ти мене кликала? Ой, доброго вечора, пане!
- Доброго вечора… - ледь чутно промимрив ти у відповідь.
- Так, люба! - відповіла жінка, ласкаво кладучи руку Сарі на голову, - Ти вчора їхала з паном Гевіном у ліфті, і він сказав, ніби ненадовго ліфт застряг, і він прийшов запитати, чи ти, бува, не перелякалася.
З вуст цієї вродливої жінки історія звучала ще більш по-ідіотськи. Від сорому ти ладен був провалитися крізь землю!
Дівчинка звела на тебе розгублений погляд і відповіла:
- Доброго вечора… - ледь чутно промимрив ти у відповідь.
- Так, люба! - відповіла жінка, ласкаво кладучи руку Сарі на голову, - Ти вчора їхала з паном Гевіном у ліфті, і він сказав, ніби ненадовго ліфт застряг, і він прийшов запитати, чи ти, бува, не перелякалася.
З вуст цієї вродливої жінки історія звучала ще більш по-ідіотськи. Від сорому ти ладен був провалитися крізь землю!
Дівчинка звела на тебе розгублений погляд і відповіла:
- Але ж ліфт не застрягав!
- Так, мамусю? - Сата… тобто, Сара з’явилася на порозі, вся така чепурненька в своїй біленькій сукенці та з акуратними хвостиками на голові, ну викапаний янгол. Ти б, може, навіть купився, аби вчора цей янгол не бігав, немов той тарган, по стелі ліфта, вирячаючи на тебе суцільні чорні очиська. - Ти мене кликала? Ой, доброго вечора, пане!
- Доброго вечора… - ледь чутно промимрив ти у відповідь.
- Так, люба! - відповіла жінка, ласкаво кладучи руку Сарі на голову, - Ти вчора їхала з паном Гевіном у ліфті, і він сказав, ніби ненадовго ліфт застряг, і він прийшов запитати, чи ти, бува, не перелякалася.
З вуст цієї вродливої жінки історія звучала ще більш по-ідіотськи. Від сорому ти ладен був провалитися крізь землю!
Дівчинка звела на тебе розгублений погляд і відповіла:
- Доброго вечора… - ледь чутно промимрив ти у відповідь.
- Так, люба! - відповіла жінка, ласкаво кладучи руку Сарі на голову, - Ти вчора їхала з паном Гевіном у ліфті, і він сказав, ніби ненадовго ліфт застряг, і він прийшов запитати, чи ти, бува, не перелякалася.
З вуст цієї вродливої жінки історія звучала ще більш по-ідіотськи. Від сорому ти ладен був провалитися крізь землю!
Дівчинка звела на тебе розгублений погляд і відповіла:
- Але ж ліфт не застрягав!
- Ну як же! - скрикнув ти попри власне бажання: вчорашня подія, а чи то пак для тебе то вже була подія декількох днів тому, перевернула твоє життя догори дригом, а це дівчисько стверджує, що навіть і ліфт не застрягав! - Ми їхали з тобою і він застряг десь на півдороги! Я ще пробував викликати диспетчера, але не було сигналу!
Мабуть, ти вигукнув це аж занадто емоційно: дівчинка аж трохи наполохалась і притислась до мами. Як не вдивлявся ти в її обличчя, визначити, чи перебуває наразі Сатаніель в її тілі так і не вдалося. Дитина як дитина. Тепер ще й налякана божевільним дядечком-сусідом!
- Але, - ти зробив останню відчайдушну спробу викрутитись, - якщо ти кажеш, що ліфт не застрягав, то, мабуть, так і було! Я останнім часом настільки втомлений, що це могло мені наснитися, а я й не відрізнив сну від реальних подій! Радий, що ти в порядку! - Боже, що ти мелеш, Гевіне?? - Перепрошую, що потурбував вас! Я краще піду відпочивати!
Ти ніяково посміхнувся сусідкам і пішов додому по сходах. Чекати ліфт під їх здивовані погляди було б просто нестерпно.
Мабуть, ти вигукнув це аж занадто емоційно: дівчинка аж трохи наполохалась і притислась до мами. Як не вдивлявся ти в її обличчя, визначити, чи перебуває наразі Сатаніель в її тілі так і не вдалося. Дитина як дитина. Тепер ще й налякана божевільним дядечком-сусідом!
- Але, - ти зробив останню відчайдушну спробу викрутитись, - якщо ти кажеш, що ліфт не застрягав, то, мабуть, так і було! Я останнім часом настільки втомлений, що це могло мені наснитися, а я й не відрізнив сну від реальних подій! Радий, що ти в порядку! - Боже, що ти мелеш, Гевіне?? - Перепрошую, що потурбував вас! Я краще піду відпочивати!
Ти ніяково посміхнувся сусідкам і пішов додому по сходах. Чекати ліфт під їх здивовані погляди було б просто нестерпно.
- Ну як же! - скрикнув ти попри власне бажання: вчорашня подія, а чи то пак для тебе то вже була подія декількох днів тому, перевернула твоє життя догори дригом, а це дівчисько стверджує, що навіть і ліфт не застрягав! - Ми їхали з тобою і він застряг десь на півдороги! Я ще пробував викликати диспетчера, але не було сигналу!
Мабуть, ти вигукнув це аж занадто емоційно: дівчинка аж трохи наполохалась і притислась до мами. Як не вдивлявся ти в її обличчя, визначити, чи перебуває наразі Сатаніель в її тілі так і не вдалося. Дитина як дитина. Тепер ще й налякана божевільним дядечком-сусідом!
- Але, - ти зробив останню відчайдушну спробу викрутитись, - якщо ти кажеш, що ліфт не застрягав, то, мабуть, так і було! Я останнім часом настільки втомлений, що це могло мені наснитися, а я й не відрізнив сну від реальних подій! Радий, що ти в порядку! - Боже, що ти мелеш, Гевіне?? - Перепрошую, що потурбував вас! Я краще піду відпочивати!
Ти ніяково посміхнувся сусідкам і пішов додому по сходах. Чекати ліфт під їх здивовані погляди було б просто нестерпно.
Мабуть, ти вигукнув це аж занадто емоційно: дівчинка аж трохи наполохалась і притислась до мами. Як не вдивлявся ти в її обличчя, визначити, чи перебуває наразі Сатаніель в її тілі так і не вдалося. Дитина як дитина. Тепер ще й налякана божевільним дядечком-сусідом!
- Але, - ти зробив останню відчайдушну спробу викрутитись, - якщо ти кажеш, що ліфт не застрягав, то, мабуть, так і було! Я останнім часом настільки втомлений, що це могло мені наснитися, а я й не відрізнив сну від реальних подій! Радий, що ти в порядку! - Боже, що ти мелеш, Гевіне?? - Перепрошую, що потурбував вас! Я краще піду відпочивати!
Ти ніяково посміхнувся сусідкам і пішов додому по сходах. Чекати ліфт під їх здивовані погляди було б просто нестерпно.
Тепер ти вже почувався розгубленим остаточно. Тобто, ще більше, якщо це взагалі можливо. Зустріч у ліфті із демоном, декілька смертей, один і той же день на повторі - трохи занадто для будь-чиїх нервів.
А може ти просто з’їхав з глузду? Це б багато що пояснило… Може, тобі варто звернутися до психіатра?
Трохи подумавши над цією ідеєю, ти все-таки відмовився: на психіатра у тебе точно немає грошей. І часу. Та й страшно якось, якщо чесно.
Краще випити заспокійливого, піти спати, а вранці на свіжу голову вирішити, що робити далі. Ну, якщо ти прокинешся, звісно - нині ти вже ні в чому не міг бути впевненим.
Наостанок перед сном ти разів із десять перечитав свої записи вголос, сподіваючись запам’ятати хоча б частину з них. Потім взяв червоного олівця і намалював кривенького чоловічка прямо на шпалерах. Так, хазяїну квартири це б не сподобалось, але зараз тобі було на це начхати. Ти просто хотів перевірити, чи залишиться малюнок на стіні завтра, коли ти прокинешся.
Якщо прокинешся.
А може ти просто з’їхав з глузду? Це б багато що пояснило… Може, тобі варто звернутися до психіатра?
Трохи подумавши над цією ідеєю, ти все-таки відмовився: на психіатра у тебе точно немає грошей. І часу. Та й страшно якось, якщо чесно.
Краще випити заспокійливого, піти спати, а вранці на свіжу голову вирішити, що робити далі. Ну, якщо ти прокинешся, звісно - нині ти вже ні в чому не міг бути впевненим.
Наостанок перед сном ти разів із десять перечитав свої записи вголос, сподіваючись запам’ятати хоча б частину з них. Потім взяв червоного олівця і намалював кривенького чоловічка прямо на шпалерах. Так, хазяїну квартири це б не сподобалось, але зараз тобі було на це начхати. Ти просто хотів перевірити, чи залишиться малюнок на стіні завтра, коли ти прокинешся.
Якщо прокинешся.
Тепер ти вже почувався розгубленим остаточно. Тобто, ще більше, якщо це взагалі можливо. Зустріч у ліфті із демоном, декілька смертей, один і той же день на повторі - трохи занадто для будь-чиїх нервів.
А може ти просто з’їхав з глузду? Це б багато що пояснило… Може, тобі варто звернутися до психіатра?
Трохи подумавши над цією ідеєю, ти все-таки відмовився: на психіатра у тебе точно немає грошей. І часу. Та й страшно якось, якщо чесно.
Краще випити заспокійливого, піти спати, а вранці на свіжу голову вирішити, що робити далі. Ну, якщо ти прокинешся, звісно - нині ти вже ні в чому не міг бути впевненим.
Наостанок перед сном ти разів із десять перечитав свої записи вголос, сподіваючись запам’ятати хоча б частину з них. Потім взяв червоного олівця і намалював кривенького чоловічка прямо на шпалерах. Так, хазяїну квартири це б не сподобалось, але зараз тобі було на це начхати. Ти просто хотів перевірити, чи залишиться малюнок на стіні завтра, коли ти прокинешся.
Якщо прокинешся.
А може ти просто з’їхав з глузду? Це б багато що пояснило… Може, тобі варто звернутися до психіатра?
Трохи подумавши над цією ідеєю, ти все-таки відмовився: на психіатра у тебе точно немає грошей. І часу. Та й страшно якось, якщо чесно.
Краще випити заспокійливого, піти спати, а вранці на свіжу голову вирішити, що робити далі. Ну, якщо ти прокинешся, звісно - нині ти вже ні в чому не міг бути впевненим.
Наостанок перед сном ти разів із десять перечитав свої записи вголос, сподіваючись запам’ятати хоча б частину з них. Потім взяв червоного олівця і намалював кривенького чоловічка прямо на шпалерах. Так, хазяїну квартири це б не сподобалось, але зараз тобі було на це начхати. Ти просто хотів перевірити, чи залишиться малюнок на стіні завтра, коли ти прокинешся.
Якщо прокинешся.
Коли ти прокинувся, вже яскраво світило сонце.
Так, це ми вже проходили. Декілька разів.
Швидкий погляд на стіну показав, що клятий чоловічок зник. Вже цікавіше. Навряд чи вночі до тебе прийшла армія малярів, та переклеїла шпалери. Отже, або ти знову прокинувся “вчора”, або вся ця маячня тобі наснилася.
Ти перевірив екран телефону - так і є, сьогодні знову “вчора”. На роботу, ясна річ, ти йти навіть не подумав, але на сніданок цього разу таки насмілився: жерти хотілося просто жахливо! Цікаво, виходить, твій організм ніби як переносить деякі властивості у наступний день? При цьому, жодних порізів на спині від розбитої вітрини, чи хоча б синців після аварії не було.
Треба перевірити - ти взяв ножа, яким щойно намазував масло на хліб, і, майже не думаючи, відмахнув собі чималеньке пасмо волосся над скронею. Побачимо.
Після сніданку ти повернувся до кімнати, аби намалювати на стіні нового чоловічка, підійшов до свого робочого столу і застиг: на столі лежав твій вчорашній список! У тебе аж волосся стало дибки на загривку…
І раптом ти відчув просто неймовірну злість: що ж, коли вже комусь заманулося гратись твоїм розумом, то давайте вже грати по-дорослому!
Ти дістав телефонну книжку і набрав номер першої ж кредитної контори, яка попала тобі на очі…
Так, це ми вже проходили. Декілька разів.
Швидкий погляд на стіну показав, що клятий чоловічок зник. Вже цікавіше. Навряд чи вночі до тебе прийшла армія малярів, та переклеїла шпалери. Отже, або ти знову прокинувся “вчора”, або вся ця маячня тобі наснилася.
Ти перевірив екран телефону - так і є, сьогодні знову “вчора”. На роботу, ясна річ, ти йти навіть не подумав, але на сніданок цього разу таки насмілився: жерти хотілося просто жахливо! Цікаво, виходить, твій організм ніби як переносить деякі властивості у наступний день? При цьому, жодних порізів на спині від розбитої вітрини, чи хоча б синців після аварії не було.
Треба перевірити - ти взяв ножа, яким щойно намазував масло на хліб, і, майже не думаючи, відмахнув собі чималеньке пасмо волосся над скронею. Побачимо.
Після сніданку ти повернувся до кімнати, аби намалювати на стіні нового чоловічка, підійшов до свого робочого столу і застиг: на столі лежав твій вчорашній список! У тебе аж волосся стало дибки на загривку…
І раптом ти відчув просто неймовірну злість: що ж, коли вже комусь заманулося гратись твоїм розумом, то давайте вже грати по-дорослому!
Ти дістав телефонну книжку і набрав номер першої ж кредитної контори, яка попала тобі на очі…
Коли ти прокинувся, вже яскраво світило сонце.
Так, це ми вже проходили. Декілька разів.
Швидкий погляд на стіну показав, що клятий чоловічок зник. Вже цікавіше. Навряд чи вночі до тебе прийшла армія малярів, та переклеїла шпалери. Отже, або ти знову прокинувся “вчора”, або вся ця маячня тобі наснилася.
Ти перевірив екран телефону - так і є, сьогодні знову “вчора”. На роботу, ясна річ, ти йти навіть не подумав, але на сніданок цього разу таки насмілився: жерти хотілося просто жахливо! Цікаво, виходить, твій організм ніби як переносить деякі властивості у наступний день? При цьому, жодних порізів на спині від розбитої вітрини, чи хоча б синців після аварії не було.
Треба перевірити - ти взяв ножа, яким щойно намазував масло на хліб, і, майже не думаючи, відмахнув собі чималеньке пасмо волосся над скронею. Побачимо.
Після сніданку ти повернувся до кімнати, аби намалювати на стіні нового чоловічка, підійшов до свого робочого столу і застиг: на столі лежав твій вчорашній список! У тебе аж волосся стало дибки на загривку…
І раптом ти відчув просто неймовірну злість: що ж, коли вже комусь заманулося гратись твоїм розумом, то давайте вже грати по-дорослому!
Ти дістав телефонну книжку і набрав номер першої ж кредитної контори, яка попала тобі на очі…
Так, це ми вже проходили. Декілька разів.
Швидкий погляд на стіну показав, що клятий чоловічок зник. Вже цікавіше. Навряд чи вночі до тебе прийшла армія малярів, та переклеїла шпалери. Отже, або ти знову прокинувся “вчора”, або вся ця маячня тобі наснилася.
Ти перевірив екран телефону - так і є, сьогодні знову “вчора”. На роботу, ясна річ, ти йти навіть не подумав, але на сніданок цього разу таки насмілився: жерти хотілося просто жахливо! Цікаво, виходить, твій організм ніби як переносить деякі властивості у наступний день? При цьому, жодних порізів на спині від розбитої вітрини, чи хоча б синців після аварії не було.
Треба перевірити - ти взяв ножа, яким щойно намазував масло на хліб, і, майже не думаючи, відмахнув собі чималеньке пасмо волосся над скронею. Побачимо.
Після сніданку ти повернувся до кімнати, аби намалювати на стіні нового чоловічка, підійшов до свого робочого столу і застиг: на столі лежав твій вчорашній список! У тебе аж волосся стало дибки на загривку…
І раптом ти відчув просто неймовірну злість: що ж, коли вже комусь заманулося гратись твоїм розумом, то давайте вже грати по-дорослому!
Ти дістав телефонну книжку і набрав номер першої ж кредитної контори, яка попала тобі на очі…
Коли ти прокинувся, вже яскраво світило сонце. Як і щодня вже протягом… півроку? року? Ти вже згубив лік часу.
Навколо відбувалася повна і нічим не пояснювана маячня. Іноді кожен день починався заново, іноді тобі вдавалося протриматися більше тижня, а потім все починалося спочатку. Ти перепробував декілька різних сценаріїв розвитку подій і добра половина з них закінчувалась смертю. Тобі навіть на думку раніше не спадало, що існує стільки шансів і стільки цікавих різноманітних способів померти щодня. І яким лише чудом ти уникав їх до цього часу?
Жодні спроби промаркувати події не допомагали: то зрізане пасмо волосся залишалося зрізаним після смерті і відродження, то раптом відростало наступного дня, який, за рідкісним випадком, був продовженням попереднього. Намальовані чоловічки на шпалерах то зникали, то з’являлися, а іноді взагалі проявлялися всі разом водночас.
На більш ризикові “мітки” типу відрізати собі пальця ти не наважувався. По-перше - і так забагато лайна, по-друге - це однаково боляче, навіть якщо він знову відросте “вчора”. По-третє - а раптом більше не відросте? Нащо такі ризики?
З тих самих міркувань ти ніколи не наважувався на якісь дії, які непоправно змінять твоє життя в гіршу сторону у випадку, якщо щоденне “відродження” раптом припиниться: нікого не вбивав, не грабував банки і не вкорочував собі віку. Натомість ти намагався використати цей дивовижний досвід заради того, що ти завжди хотів зробити, проте ніколи не наважувався: надіслати резюме на роботу мрії, до якої ти не дотягуєш, взяти кредит під розвиток власного бізнесу, що закінчилося повним фіаско, оскільки пристойні контори таким голодранцям, як ти, кредитів не дають, а дають лише підозрілі мафіозі, з якими жарти погані. Ох, скільки ж разів тебе вбивали кредитори-мафіозі! Ти іноді навіть сміявся їм в обличчя, чим доводив бідолах до сказу.
Проте вмирати щоразу було страшно. І боляче. Незважаючи на те, що ти вмирав вже десятки разів - на дорозі, від кулі, в лікарні, в провулку - це щоразу було боляче і страшно. Бо що як цього разу востаннє?
Навколо відбувалася повна і нічим не пояснювана маячня. Іноді кожен день починався заново, іноді тобі вдавалося протриматися більше тижня, а потім все починалося спочатку. Ти перепробував декілька різних сценаріїв розвитку подій і добра половина з них закінчувалась смертю. Тобі навіть на думку раніше не спадало, що існує стільки шансів і стільки цікавих різноманітних способів померти щодня. І яким лише чудом ти уникав їх до цього часу?
Жодні спроби промаркувати події не допомагали: то зрізане пасмо волосся залишалося зрізаним після смерті і відродження, то раптом відростало наступного дня, який, за рідкісним випадком, був продовженням попереднього. Намальовані чоловічки на шпалерах то зникали, то з’являлися, а іноді взагалі проявлялися всі разом водночас.
На більш ризикові “мітки” типу відрізати собі пальця ти не наважувався. По-перше - і так забагато лайна, по-друге - це однаково боляче, навіть якщо він знову відросте “вчора”. По-третє - а раптом більше не відросте? Нащо такі ризики?
З тих самих міркувань ти ніколи не наважувався на якісь дії, які непоправно змінять твоє життя в гіршу сторону у випадку, якщо щоденне “відродження” раптом припиниться: нікого не вбивав, не грабував банки і не вкорочував собі віку. Натомість ти намагався використати цей дивовижний досвід заради того, що ти завжди хотів зробити, проте ніколи не наважувався: надіслати резюме на роботу мрії, до якої ти не дотягуєш, взяти кредит під розвиток власного бізнесу, що закінчилося повним фіаско, оскільки пристойні контори таким голодранцям, як ти, кредитів не дають, а дають лише підозрілі мафіозі, з якими жарти погані. Ох, скільки ж разів тебе вбивали кредитори-мафіозі! Ти іноді навіть сміявся їм в обличчя, чим доводив бідолах до сказу.
Проте вмирати щоразу було страшно. І боляче. Незважаючи на те, що ти вмирав вже десятки разів - на дорозі, від кулі, в лікарні, в провулку - це щоразу було боляче і страшно. Бо що як цього разу востаннє?
Коли ти прокинувся, вже яскраво світило сонце. Як і щодня вже протягом… півроку? року? Ти вже згубив лік часу.
Навколо відбувалася повна і нічим не пояснювана маячня. Іноді кожен день починався заново, іноді тобі вдавалося протриматися більше тижня, а потім все починалося спочатку. Ти перепробував декілька різних сценаріїв розвитку подій і добра половина з них закінчувалась смертю. Тобі навіть на думку раніше не спадало, що існує стільки шансів і стільки цікавих різноманітних способів померти щодня. І яким лише чудом ти уникав їх до цього часу?
Жодні спроби промаркувати події не допомагали: то зрізане пасмо волосся залишалося зрізаним після смерті і відродження, то раптом відростало наступного дня, який, за рідкісним випадком, був продовженням попереднього. Намальовані чоловічки на шпалерах то зникали, то з’являлися, а іноді взагалі проявлялися всі разом водночас.
На більш ризикові “мітки” типу відрізати собі пальця ти не наважувався. По-перше - і так забагато лайна, по-друге - це однаково боляче, навіть якщо він знову відросте “вчора”. По-третє - а раптом більше не відросте? Нащо такі ризики?
З тих самих міркувань ти ніколи не наважувався на якісь дії, які непоправно змінять твоє життя в гіршу сторону у випадку, якщо щоденне “відродження” раптом припиниться: нікого не вбивав, не грабував банки і не вкорочував собі віку. Натомість ти намагався використати цей дивовижний досвід заради того, що ти завжди хотів зробити, проте ніколи не наважувався: надіслати резюме на роботу мрії, до якої ти не дотягуєш, взяти кредит під розвиток власного бізнесу, що закінчилося повним фіаско, оскільки пристойні контори таким голодранцям, як ти, кредитів не дають, а дають лише підозрілі мафіозі, з якими жарти погані. Ох, скільки ж разів тебе вбивали кредитори-мафіозі! Ти іноді навіть сміявся їм в обличчя, чим доводив бідолах до сказу.
Проте вмирати щоразу було страшно. І боляче. Незважаючи на те, що ти вмирав вже десятки разів - на дорозі, від кулі, в лікарні, в провулку - це щоразу було боляче і страшно. Бо що як цього разу востаннє?
Навколо відбувалася повна і нічим не пояснювана маячня. Іноді кожен день починався заново, іноді тобі вдавалося протриматися більше тижня, а потім все починалося спочатку. Ти перепробував декілька різних сценаріїв розвитку подій і добра половина з них закінчувалась смертю. Тобі навіть на думку раніше не спадало, що існує стільки шансів і стільки цікавих різноманітних способів померти щодня. І яким лише чудом ти уникав їх до цього часу?
Жодні спроби промаркувати події не допомагали: то зрізане пасмо волосся залишалося зрізаним після смерті і відродження, то раптом відростало наступного дня, який, за рідкісним випадком, був продовженням попереднього. Намальовані чоловічки на шпалерах то зникали, то з’являлися, а іноді взагалі проявлялися всі разом водночас.
На більш ризикові “мітки” типу відрізати собі пальця ти не наважувався. По-перше - і так забагато лайна, по-друге - це однаково боляче, навіть якщо він знову відросте “вчора”. По-третє - а раптом більше не відросте? Нащо такі ризики?
З тих самих міркувань ти ніколи не наважувався на якісь дії, які непоправно змінять твоє життя в гіршу сторону у випадку, якщо щоденне “відродження” раптом припиниться: нікого не вбивав, не грабував банки і не вкорочував собі віку. Натомість ти намагався використати цей дивовижний досвід заради того, що ти завжди хотів зробити, проте ніколи не наважувався: надіслати резюме на роботу мрії, до якої ти не дотягуєш, взяти кредит під розвиток власного бізнесу, що закінчилося повним фіаско, оскільки пристойні контори таким голодранцям, як ти, кредитів не дають, а дають лише підозрілі мафіозі, з якими жарти погані. Ох, скільки ж разів тебе вбивали кредитори-мафіозі! Ти іноді навіть сміявся їм в обличчя, чим доводив бідолах до сказу.
Проте вмирати щоразу було страшно. І боляче. Незважаючи на те, що ти вмирав вже десятки разів - на дорозі, від кулі, в лікарні, в провулку - це щоразу було боляче і страшно. Бо що як цього разу востаннє?
Втім, експериментувати із життям було доволі захоплююче. Перші пару місяців.
Класно, коли всі твої помилки стираються із пам’яті Всесвіту щодня. Біда лише, що успіхи твої стираються також.
Було доволі легко змиритися з тим, що напевно за таких умов тобі ніколи не стати багачем, але найбільш прикрою була повна неможливість завести друзів чи кохану: щойно ти зустрічав когось до душі і налагоджував перші успішні контакти, всі досягнення щезали кожного нового “Коли ти прокинувся, вже яскраво світило сонце” і тебе було забуто. Це починало серйозно дошкуляти.
Ти встиг декілька разів сходити на побачення з мамою Сари - вона виявилась не лише привабливою, а й дуже дотепною і чутливою жінкою. З Сарою тобі теж іноді вдавалося поговорити - щоразу ти намагався помітити в ній присутність Сатаніель, проте запитати прямо не наважився. Дивно якось питати маленьку дівчинку про те, чи вона, бува, раптом не демон?
Тобі все набридло. Дуже набридло. Пригнічувала самотність, пригнічувала неможливість вирватись з цього проклятого дому - ти неодноразово намагався переїхати хоча б до іншого міста, але щоразу вмирав - але ще більше пригнічувало відчуття повного безвиходдя. Клятий демон обіцяв можливість “спробувати дві речі одночасно”, а натомість відібрав у тебе всі можливості. Це обман. Ніякого вибору немає.
Ніякого вибору немає. Твої дії не впливають на твоє життя. Принаймні, з тих пір як тебе попало зайти до того клятого ліфту. Що, так вже було важко навідатись після роботи до бару? Чи на вечірку до колеги - тебе ж запрошували! Та хоч би затримався на роботі і попрацював зайву годинку! Хоча, хтозна, чи вберегло б це тебе від зустрічі з Сатаніель…
Ніякого вибору немає.
І це нестерпно.
Ти не контролюєш своє життя, всі спроби - марні, всі надії - просто фантазії.
Я так більше не можу.
Класно, коли всі твої помилки стираються із пам’яті Всесвіту щодня. Біда лише, що успіхи твої стираються також.
Було доволі легко змиритися з тим, що напевно за таких умов тобі ніколи не стати багачем, але найбільш прикрою була повна неможливість завести друзів чи кохану: щойно ти зустрічав когось до душі і налагоджував перші успішні контакти, всі досягнення щезали кожного нового “Коли ти прокинувся, вже яскраво світило сонце” і тебе було забуто. Це починало серйозно дошкуляти.
Ти встиг декілька разів сходити на побачення з мамою Сари - вона виявилась не лише привабливою, а й дуже дотепною і чутливою жінкою. З Сарою тобі теж іноді вдавалося поговорити - щоразу ти намагався помітити в ній присутність Сатаніель, проте запитати прямо не наважився. Дивно якось питати маленьку дівчинку про те, чи вона, бува, раптом не демон?
Тобі все набридло. Дуже набридло. Пригнічувала самотність, пригнічувала неможливість вирватись з цього проклятого дому - ти неодноразово намагався переїхати хоча б до іншого міста, але щоразу вмирав - але ще більше пригнічувало відчуття повного безвиходдя. Клятий демон обіцяв можливість “спробувати дві речі одночасно”, а натомість відібрав у тебе всі можливості. Це обман. Ніякого вибору немає.
Ніякого вибору немає. Твої дії не впливають на твоє життя. Принаймні, з тих пір як тебе попало зайти до того клятого ліфту. Що, так вже було важко навідатись після роботи до бару? Чи на вечірку до колеги - тебе ж запрошували! Та хоч би затримався на роботі і попрацював зайву годинку! Хоча, хтозна, чи вберегло б це тебе від зустрічі з Сатаніель…
Ніякого вибору немає.
І це нестерпно.
Ти не контролюєш своє життя, всі спроби - марні, всі надії - просто фантазії.
Я так більше не можу.
Втім, експериментувати із життям було доволі захоплююче. Перші пару місяців.
Класно, коли всі твої помилки стираються із пам’яті Всесвіту щодня. Біда лише, що успіхи твої стираються також.
Було доволі легко змиритися з тим, що напевно за таких умов тобі ніколи не стати багачем, але найбільш прикрою була повна неможливість завести друзів чи кохану: щойно ти зустрічав когось до душі і налагоджував перші успішні контакти, всі досягнення щезали кожного нового “Коли ти прокинувся, вже яскраво світило сонце” і тебе було забуто. Це починало серйозно дошкуляти.
Ти встиг декілька разів сходити на побачення з мамою Сари - вона виявилась не лише привабливою, а й дуже дотепною і чутливою жінкою. З Сарою тобі теж іноді вдавалося поговорити - щоразу ти намагався помітити в ній присутність Сатаніель, проте запитати прямо не наважився. Дивно якось питати маленьку дівчинку про те, чи вона, бува, раптом не демон?
Тобі все набридло. Дуже набридло. Пригнічувала самотність, пригнічувала неможливість вирватись з цього проклятого дому - ти неодноразово намагався переїхати хоча б до іншого міста, але щоразу вмирав - але ще більше пригнічувало відчуття повного безвиходдя. Клятий демон обіцяв можливість “спробувати дві речі одночасно”, а натомість відібрав у тебе всі можливості. Це обман. Ніякого вибору немає.
Ніякого вибору немає. Твої дії не впливають на твоє життя. Принаймні, з тих пір як тебе попало зайти до того клятого ліфту. Що, так вже було важко навідатись після роботи до бару? Чи на вечірку до колеги - тебе ж запрошували! Та хоч би затримався на роботі і попрацював зайву годинку! Хоча, хтозна, чи вберегло б це тебе від зустрічі з Сатаніель…
Ніякого вибору немає.
І це нестерпно.
Ти не контролюєш своє життя, всі спроби - марні, всі надії - просто фантазії.
Я так більше не можу.
Класно, коли всі твої помилки стираються із пам’яті Всесвіту щодня. Біда лише, що успіхи твої стираються також.
Було доволі легко змиритися з тим, що напевно за таких умов тобі ніколи не стати багачем, але найбільш прикрою була повна неможливість завести друзів чи кохану: щойно ти зустрічав когось до душі і налагоджував перші успішні контакти, всі досягнення щезали кожного нового “Коли ти прокинувся, вже яскраво світило сонце” і тебе було забуто. Це починало серйозно дошкуляти.
Ти встиг декілька разів сходити на побачення з мамою Сари - вона виявилась не лише привабливою, а й дуже дотепною і чутливою жінкою. З Сарою тобі теж іноді вдавалося поговорити - щоразу ти намагався помітити в ній присутність Сатаніель, проте запитати прямо не наважився. Дивно якось питати маленьку дівчинку про те, чи вона, бува, раптом не демон?
Тобі все набридло. Дуже набридло. Пригнічувала самотність, пригнічувала неможливість вирватись з цього проклятого дому - ти неодноразово намагався переїхати хоча б до іншого міста, але щоразу вмирав - але ще більше пригнічувало відчуття повного безвиходдя. Клятий демон обіцяв можливість “спробувати дві речі одночасно”, а натомість відібрав у тебе всі можливості. Це обман. Ніякого вибору немає.
Ніякого вибору немає. Твої дії не впливають на твоє життя. Принаймні, з тих пір як тебе попало зайти до того клятого ліфту. Що, так вже було важко навідатись після роботи до бару? Чи на вечірку до колеги - тебе ж запрошували! Та хоч би затримався на роботі і попрацював зайву годинку! Хоча, хтозна, чи вберегло б це тебе від зустрічі з Сатаніель…
Ніякого вибору немає.
І це нестерпно.
Ти не контролюєш своє життя, всі спроби - марні, всі надії - просто фантазії.
Я так більше не можу.
Ти стоїш на вершині опори мосту. Не дуже пам’ятаєш, як сюди дістався. Проте, це й не важливо. З тебе досить.
Хтозна, може ти просто з’їхав з глузду? Ще задовго до зустрічі із Сатаніель. Як дізнатись? І чи варто?
В голові звучав глузливий голос Сатаніель: “Ти ніколи не думав про те, що бувають речі, гірші за смерть?”
Ти ніколи не думав…
Ти ніколи не думав, що таки є.
Біль, який ти відчував, здавався нестерпним, виходу не було.
Ти не раз читав статті про самогубців, яким вдалося вижити: мовляв, коли вже падаєш з мосту, розумієш, що всі твої проблеми вирішуються, окрім однієї - ти вже падаєш з мосту… Але як воно насправді?
Хтозна, може ти просто з’їхав з глузду? Ще задовго до зустрічі із Сатаніель. Як дізнатись? І чи варто?
В голові звучав глузливий голос Сатаніель: “Ти ніколи не думав про те, що бувають речі, гірші за смерть?”
Ти ніколи не думав…
Ти ніколи не думав, що таки є.
Біль, який ти відчував, здавався нестерпним, виходу не було.
Ти не раз читав статті про самогубців, яким вдалося вижити: мовляв, коли вже падаєш з мосту, розумієш, що всі твої проблеми вирішуються, окрім однієї - ти вже падаєш з мосту… Але як воно насправді?
Ти стоїш на вершині опори мосту. Не дуже пам’ятаєш, як сюди дістався. Проте, це й не важливо. З тебе досить.
Хтозна, може ти просто з’їхав з глузду? Ще задовго до зустрічі із Сатаніель. Як дізнатись? І чи варто?
В голові звучав глузливий голос Сатаніель: “Ти ніколи не думав про те, що бувають речі, гірші за смерть?”
Ти ніколи не думав…
Ти ніколи не думав, що таки є.
Біль, який ти відчував, здавався нестерпним, виходу не було.
Ти не раз читав статті про самогубців, яким вдалося вижити: мовляв, коли вже падаєш з мосту, розумієш, що всі твої проблеми вирішуються, окрім однієї - ти вже падаєш з мосту… Але як воно насправді?
Хтозна, може ти просто з’їхав з глузду? Ще задовго до зустрічі із Сатаніель. Як дізнатись? І чи варто?
В голові звучав глузливий голос Сатаніель: “Ти ніколи не думав про те, що бувають речі, гірші за смерть?”
Ти ніколи не думав…
Ти ніколи не думав, що таки є.
Біль, який ти відчував, здавався нестерпним, виходу не було.
Ти не раз читав статті про самогубців, яким вдалося вижити: мовляв, коли вже падаєш з мосту, розумієш, що всі твої проблеми вирішуються, окрім однієї - ти вже падаєш з мосту… Але як воно насправді?
Ти стоїш на вершині опори мосту. Лише крок до свободи. Лише крок.
Що ж ти обереш?
Що ж ти обереш?
Зробити крок вперед.
Повернутись назад і звернутись по допомогу.
Ти заплющуєш очі, потім розплющуєш - щоб побачити останні миті свого життя - видихаєш і робиш крок за межі опори.
Серцебиття зупинилось, час, здавалось, загус і протікав через тебе повільно, немов гаряча карамель. Вітер приємно куйовдив волосся.
І тут ти збагнув, що більше ніколи цього не відчуєш. Ані вітру в волоссі, ані плину часу, ані, чорт його забирай, свого серцебиття!
Чорт, чорт, чорт!!!
Перед очима з’явилось усміхнене обличчя Сатаніель. Вона здавалась по-справжньому щасливою.
- Ооо, який же ти слабкодухий мамунін цвірінчик! Ненадовго ж тебе вистачило, бач! А гонору-то, гонору-то скільки було! Либонь здавався собі розумакою, чи не так?
Від подиву і жаху ти не міг вимовити і слова. Може, попросити її врятувати тебе? Може, вона, власне, для цього і з’явилася?
- Навіть не мрій, дурнику! - ласкаво відповів демон на твої думки. - Ти прийняв своє рішення!
- Ні!! - нарешті спромігся заверещати ти, вже не думаючи про те, що виглядаєш жалюгідно, - Ти обдурила мене! Ти насправді не дала ніякого шансу!!
- Ах-ха-ха-ха! - радісно розреготалася Сатаніель, - Ти це серйозно? Ти справді вимагаєш справедливості від демона? Та ти ще дурніший, ніж я думала!
- А-а-а-а!! Ні-і-і-і!! - ти вже передумав стрибати з мосту, але було запізно.
Тепер ти по-справжньому зрозумів питання, яке поставила тобі Сатаніель тоді в ліфті. Коли ти ще був живий.
Тепер ти…
Останнє, що ти відчув - зіткнення з такою невимовно, незвично твердою і мокрою водою...
Ти помер. Твоя історія закінчилась. Так буває. Хтозна, може, це і на краще?
Можеш пройти історію спочатку і подивитись, чи вдалось би тобі вижити в іншому випадку.
Серцебиття зупинилось, час, здавалось, загус і протікав через тебе повільно, немов гаряча карамель. Вітер приємно куйовдив волосся.
І тут ти збагнув, що більше ніколи цього не відчуєш. Ані вітру в волоссі, ані плину часу, ані, чорт його забирай, свого серцебиття!
Чорт, чорт, чорт!!!
Перед очима з’явилось усміхнене обличчя Сатаніель. Вона здавалась по-справжньому щасливою.
- Ооо, який же ти слабкодухий мамунін цвірінчик! Ненадовго ж тебе вистачило, бач! А гонору-то, гонору-то скільки було! Либонь здавався собі розумакою, чи не так?
Від подиву і жаху ти не міг вимовити і слова. Може, попросити її врятувати тебе? Може, вона, власне, для цього і з’явилася?
- Навіть не мрій, дурнику! - ласкаво відповів демон на твої думки. - Ти прийняв своє рішення!
- Ні!! - нарешті спромігся заверещати ти, вже не думаючи про те, що виглядаєш жалюгідно, - Ти обдурила мене! Ти насправді не дала ніякого шансу!!
- Ах-ха-ха-ха! - радісно розреготалася Сатаніель, - Ти це серйозно? Ти справді вимагаєш справедливості від демона? Та ти ще дурніший, ніж я думала!
- А-а-а-а!! Ні-і-і-і!! - ти вже передумав стрибати з мосту, але було запізно.
Тепер ти по-справжньому зрозумів питання, яке поставила тобі Сатаніель тоді в ліфті. Коли ти ще був живий.
Тепер ти…
Останнє, що ти відчув - зіткнення з такою невимовно, незвично твердою і мокрою водою...
Ти помер. Твоя історія закінчилась. Так буває. Хтозна, може, це і на краще?
Можеш пройти історію спочатку і подивитись, чи вдалось би тобі вижити в іншому випадку.
Ти заплющуєш очі, потім розплющуєш - щоб побачити останні миті свого життя - видихаєш і робиш крок за межі опори.
Серцебиття зупинилось, час, здавалось, загус і протікав через тебе повільно, немов гаряча карамель. Вітер приємно куйовдив волосся.
І тут ти збагнув, що більше ніколи цього не відчуєш. Ані вітру в волоссі, ані плину часу, ані, чорт його забирай, свого серцебиття!
Чорт, чорт, чорт!!!
Перед очима з’явилось усміхнене обличчя Сатаніель. Вона здавалась по-справжньому щасливою.
- Ооо, який же ти слабкодухий мамунін цвірінчик! Ненадовго ж тебе вистачило, бач! А гонору-то, гонору-то скільки було! Либонь здавався собі розумакою, чи не так?
Від подиву і жаху ти не міг вимовити і слова. Може, попросити її врятувати тебе? Може, вона, власне, для цього і з’явилася?
- Навіть не мрій, дурнику! - ласкаво відповів демон на твої думки. - Ти прийняв своє рішення!
- Ні!! - нарешті спромігся заверещати ти, вже не думаючи про те, що виглядаєш жалюгідно, - Ти обдурила мене! Ти насправді не дала ніякого шансу!!
- Ах-ха-ха-ха! - радісно розреготалася Сатаніель, - Ти це серйозно? Ти справді вимагаєш справедливості від демона? Та ти ще дурніший, ніж я думала!
- А-а-а-а!! Ні-і-і-і!! - ти вже передумав стрибати з мосту, але було запізно.
Тепер ти по-справжньому зрозумів питання, яке поставила тобі Сатаніель тоді в ліфті. Коли ти ще був живий.
Тепер ти…
Останнє, що ти відчув - зіткнення з такою невимовно, незвично твердою і мокрою водою...
Ти помер. Твоя історія закінчилась. Так буває. Хтозна, може, це і на краще?
Можеш пройти історію спочатку і подивитись, чи вдалось би тобі вижити в іншому випадку.
Серцебиття зупинилось, час, здавалось, загус і протікав через тебе повільно, немов гаряча карамель. Вітер приємно куйовдив волосся.
І тут ти збагнув, що більше ніколи цього не відчуєш. Ані вітру в волоссі, ані плину часу, ані, чорт його забирай, свого серцебиття!
Чорт, чорт, чорт!!!
Перед очима з’явилось усміхнене обличчя Сатаніель. Вона здавалась по-справжньому щасливою.
- Ооо, який же ти слабкодухий мамунін цвірінчик! Ненадовго ж тебе вистачило, бач! А гонору-то, гонору-то скільки було! Либонь здавався собі розумакою, чи не так?
Від подиву і жаху ти не міг вимовити і слова. Може, попросити її врятувати тебе? Може, вона, власне, для цього і з’явилася?
- Навіть не мрій, дурнику! - ласкаво відповів демон на твої думки. - Ти прийняв своє рішення!
- Ні!! - нарешті спромігся заверещати ти, вже не думаючи про те, що виглядаєш жалюгідно, - Ти обдурила мене! Ти насправді не дала ніякого шансу!!
- Ах-ха-ха-ха! - радісно розреготалася Сатаніель, - Ти це серйозно? Ти справді вимагаєш справедливості від демона? Та ти ще дурніший, ніж я думала!
- А-а-а-а!! Ні-і-і-і!! - ти вже передумав стрибати з мосту, але було запізно.
Тепер ти по-справжньому зрозумів питання, яке поставила тобі Сатаніель тоді в ліфті. Коли ти ще був живий.
Тепер ти…
Останнє, що ти відчув - зіткнення з такою невимовно, незвично твердою і мокрою водою...
Ти помер. Твоя історія закінчилась. Так буває. Хтозна, може, це і на краще?
Можеш пройти історію спочатку і подивитись, чи вдалось би тобі вижити в іншому випадку.
Ти обережно присідаєш, потім взагалі стаєш навкарачки і повільно спускаєшся з опори: руки і ноги так тремтять, що тобі страшно, відмовившись від самогубства, банально звалитись з мосту.
Під опорами на тебе вже чекає натовп: здається, хтось помітив тебе і викликав поліцію. Це було приємно. Це давало надію, що комусь не байдуже, навіть якщо основною причиною їх небайдужості було небажання виловлювати труп з річки..
Копам і швидкій, яка приїхала разом з ними, ти сказав, що чуєш голоси, і що з тобою останнім часом коїться щось незрозуміле. Здається, у тебе не все гаразд з головою… Здається, тобі потрібна допомога.
Сержант виявився людиною надзвичайно чуйною: він жодним рухом чи словом не виказав зневаги до твого стану, не глузував з тебе і не ставився зверхньо. Хтозна навіть чому ти всього цього очікував, мабуть, знову кляті стереотипи. Тобі дали загорнутися у якусь ковдру ніби з фольги, хоч на холод ти не скаржився, і відразу повезли до психіатра.
Доречі, а чому це ти не скаржишся на холод? Останні півроку, чи скільки там, на дворі ж ніби стояла глибока осінь?
Однак, сонце яскраво світило на блакитному небі, а десь вдалині виднілись зелені дерева. Хвойні чи листяні - з такої відстані було не розібрати, але в тебе вперше за довгий час з’явився слабенький промінчик надії на те, що все буде добре.
Все ж буде добре? Правда?
(Твоя історія ще не завершена, скоро тут з'явиться посилання на продовження)
Під опорами на тебе вже чекає натовп: здається, хтось помітив тебе і викликав поліцію. Це було приємно. Це давало надію, що комусь не байдуже, навіть якщо основною причиною їх небайдужості було небажання виловлювати труп з річки..
Копам і швидкій, яка приїхала разом з ними, ти сказав, що чуєш голоси, і що з тобою останнім часом коїться щось незрозуміле. Здається, у тебе не все гаразд з головою… Здається, тобі потрібна допомога.
Сержант виявився людиною надзвичайно чуйною: він жодним рухом чи словом не виказав зневаги до твого стану, не глузував з тебе і не ставився зверхньо. Хтозна навіть чому ти всього цього очікував, мабуть, знову кляті стереотипи. Тобі дали загорнутися у якусь ковдру ніби з фольги, хоч на холод ти не скаржився, і відразу повезли до психіатра.
Доречі, а чому це ти не скаржишся на холод? Останні півроку, чи скільки там, на дворі ж ніби стояла глибока осінь?
Однак, сонце яскраво світило на блакитному небі, а десь вдалині виднілись зелені дерева. Хвойні чи листяні - з такої відстані було не розібрати, але в тебе вперше за довгий час з’явився слабенький промінчик надії на те, що все буде добре.
Все ж буде добре? Правда?
(Твоя історія ще не завершена, скоро тут з'явиться посилання на продовження)
Ти обережно присідаєш, потім взагалі стаєш навкарачки і повільно спускаєшся з опори: руки і ноги так тремтять, що тобі страшно, відмовившись від самогубства, банально звалитись з мосту.
Під опорами на тебе вже чекає натовп: здається, хтось помітив тебе і викликав поліцію. Це було приємно. Це давало надію, що комусь не байдуже, навіть якщо основною причиною їх небайдужості було небажання виловлювати труп з річки..
Копам і швидкій, яка приїхала разом з ними, ти сказав, що чуєш голоси, і що з тобою останнім часом коїться щось незрозуміле. Здається, у тебе не все гаразд з головою… Здається, тобі потрібна допомога.
Сержант виявився людиною надзвичайно чуйною: він жодним рухом чи словом не виказав зневаги до твого стану, не глузував з тебе і не ставився зверхньо. Хтозна навіть чому ти всього цього очікував, мабуть, знову кляті стереотипи. Тобі дали загорнутися у якусь ковдру ніби з фольги, хоч на холод ти не скаржився, і відразу повезли до психіатра.
Доречі, а чому це ти не скаржишся на холод? Останні півроку, чи скільки там, на дворі ж ніби стояла глибока осінь?
Однак, сонце яскраво світило на блакитному небі, а десь вдалині виднілись зелені дерева. Хвойні чи листяні - з такої відстані було не розібрати, але в тебе вперше за довгий час з’явився слабенький промінчик надії на те, що все буде добре.
Все ж буде добре? Правда?
(Твоя історія ще не завершена, скоро тут з'явиться посилання на продовження)
Під опорами на тебе вже чекає натовп: здається, хтось помітив тебе і викликав поліцію. Це було приємно. Це давало надію, що комусь не байдуже, навіть якщо основною причиною їх небайдужості було небажання виловлювати труп з річки..
Копам і швидкій, яка приїхала разом з ними, ти сказав, що чуєш голоси, і що з тобою останнім часом коїться щось незрозуміле. Здається, у тебе не все гаразд з головою… Здається, тобі потрібна допомога.
Сержант виявився людиною надзвичайно чуйною: він жодним рухом чи словом не виказав зневаги до твого стану, не глузував з тебе і не ставився зверхньо. Хтозна навіть чому ти всього цього очікував, мабуть, знову кляті стереотипи. Тобі дали загорнутися у якусь ковдру ніби з фольги, хоч на холод ти не скаржився, і відразу повезли до психіатра.
Доречі, а чому це ти не скаржишся на холод? Останні півроку, чи скільки там, на дворі ж ніби стояла глибока осінь?
Однак, сонце яскраво світило на блакитному небі, а десь вдалині виднілись зелені дерева. Хвойні чи листяні - з такої відстані було не розібрати, але в тебе вперше за довгий час з’явився слабенький промінчик надії на те, що все буде добре.
Все ж буде добре? Правда?
(Твоя історія ще не завершена, скоро тут з'явиться посилання на продовження)
Дякую за увагу до моєї інтерактивної історії!
Сподіваюсь, вона тобі сподобалась.
Якщо тебе цікавить продовження, слідкуй за новинами на моїй сторінці fb.me/ZarembaTheAuthor
Якщо тебе цікавить продовження саме ТВОЄЇ історії, очікуй повідомлень про оновлення і знайди посилання у твоєму фіналі
Прошу не клікати далі, оскільки ця історія зроблена на ресурсі для опитувальних листів і кількість відповідей обмежена, а я вже задовбалася по десять разів перекодовувати її на нових платформах :)
Дуже дякую
Сподіваюсь, вона тобі сподобалась.
Якщо тебе цікавить продовження, слідкуй за новинами на моїй сторінці fb.me/ZarembaTheAuthor
Якщо тебе цікавить продовження саме ТВОЄЇ історії, очікуй повідомлень про оновлення і знайди посилання у твоєму фіналі
Прошу не клікати далі, оскільки ця історія зроблена на ресурсі для опитувальних листів і кількість відповідей обмежена, а я вже задовбалася по десять разів перекодовувати її на нових платформах :)
Дуже дякую
Дякую за увагу до моєї інтерактивної історії!
Сподіваюсь, вона тобі сподобалась.
Якщо тебе цікавить продовження, слідкуй за новинами на моїй сторінці fb.me/ZarembaTheAuthor
Якщо тебе цікавить продовження саме ТВОЄЇ історії, очікуй повідомлень про оновлення і знайди посилання у твоєму фіналі
Прошу не клікати далі, оскільки ця історія зроблена на ресурсі для опитувальних листів і кількість відповідей обмежена, а я вже задовбалася по десять разів перекодовувати її на нових платформах :)
Дуже дякую
Сподіваюсь, вона тобі сподобалась.
Якщо тебе цікавить продовження, слідкуй за новинами на моїй сторінці fb.me/ZarembaTheAuthor
Якщо тебе цікавить продовження саме ТВОЄЇ історії, очікуй повідомлень про оновлення і знайди посилання у твоєму фіналі
Прошу не клікати далі, оскільки ця історія зроблена на ресурсі для опитувальних листів і кількість відповідей обмежена, а я вже задовбалася по десять разів перекодовувати її на нових платформах :)
Дуже дякую
{"name":"ТОЙ, ЩО ЗНАЄ ДЕМОНА В ОБЛИЧЧЯ", "url":"https://www.quiz-maker.com/QPREVIEW","txt":"Ти заходиш до квартири, автоматично знімаєш пальто, взуття, і проходиш до ванної кімнати. В тебе звично під ногами плутається великий сірий кіт. Миєш руки, вмиваєшся, дивишся на себе в дзеркало, чомусь, ледве впізнаючи. Щойно пережитий тобою досвід не давав спокою. Це було насправді? Чи ти потихеньку їдеш дахом? Витираєш мокре обличчя рушником, йдеш на кухню, вмикаєш електрочайник. Кіт все так же наполегливо треться тобі об ноги, просячи їжі. Відкриваєш холодильник, дістаєш корм і заодно собі ковбасу на бутерброди. Все абсолютно автоматично: голова зараз зайнята іншим, добре, хоч руки пам’ятають завчені рухи., Зробивши собі кружку гарячого чорного чаю, ти вмостився спиною до вікна, бо інакше твій периферійний зір грав з тобою злі жарти: тобі постійно ввижалося відзеркалення обличчя Сатаніель у вікні. Проте так стало ще моторошніше: тобі почало здаватися, ніби демон таки маячить за вікном, а може вже й чатує в тебе за спиною. Довелося встати, випити заспокійливого, закрити вікно фіранкою і сісти біля стіни. А раптом все насправді, то що з цією дівчинкою, Сарою? Вона була тимчасовим втіленням демона, чи вона одержима? Може її мама в небезпеці? Та що там, в будь-якому випадку її мама в небезпеці! Ви всі в небезпеці! Неможливо почуватися безпечно, знаючи, що в будь-яку мить ти можеш наскочити на демона прямо в ліфті твого власного дому! Що ж тобі робити? Так і не знайшовши відповіді на це питання, ти відправляєшся спати, сподіваючись, що тобі не снитимуться кошмари., Коли ти прокинувся, вже яскраво світило сонце. Трясця, здається, ти проспав на роботу! На годиннику була вже восьма, а ти зазвичай прокидаєшся опів на сьому! Швидко зібравшись, не встигши навіть поголитися і поїсти самому, лише погодувати кота (бо кіт - це святе!), ти вилітаєш з дому, подумки благаючи небо, щоб тобі відразу ж попався потрібний автобус, і щоб дорогою не було заторів. Тобі не можна спізнюватись: шеф і так останнім часом чіпляється до будь-чого. Здається, у нього до тебе якась особиста неприязнь. Не те щоб ти так дорожив цією роботою - вона була просто кошмарна - але наразі ти не міг дозволити собі втратити її. До зупинки якраз підїжджав автобус. Ти кинувся перебігати вулицю і тебе збила якась крутезна іномарка. Лежачи скривавлений перед нею, ти чомусь думав, що це менш прикро, ніж якби тебе збило якесь старе іржаве корито. На роботу вже можна було не спішити. Та й біль чомусь не здавався таким вже нестерпним. З іномарки вискочив водій і перелякано схилився над тобою. Ох і халепу ти йому створив, будучи таким неуважним! Останнє, що ти побачив - обличчя Сатаніель із хижою-прехижою посмішкою.","img":"https://www.quiz-maker.com/3012/images/ogquiz.png"}
More Quizzes
Christmas Quiz
100
How safe is your data?
520
Harry potter
1589
Are you a true Edep Academy Graduate??
14710
Which 920 Neely house rat are you?
15847
Work Suspension, Work Resumption and Contract Time Extension
105111
Buffalo Grove Repair/Commissioning Process Quiz
1589
Article Quiz
630
Online threats
320
Láng TV / 25 Magyar Retró Zene Kvíz (Összeállította: Láng Richárd) [BJP ötlete alapján]
26130
Fatty Food Extensions(There's a Timer for each Question[bottom right])
1366
Primary 4 Mathematics FW6 Day 1 CBT 2 (tklesson.com)
1050