ЗАТРИМАНИЙ

Поліцейські похмуро мовчать і час від часу кидають на тебе наполохані погляди. Дуже хочеться пояснити їм, що ти ні в чому не винний, що вся ця трагедія зі смертю дитини - справа рук божевільного демона!

Цікаво, а чи бувають божевільні демони? Точніше, а чи бувають НЕбожевільні демони? Так, Гевіне, ти здається, трохи не тим непокоїшся!

Ти теж мовчиш. Частково тому, що сам ще досі в шоці від побаченого. Чому про це ніхто не подумав? Вони, бачте, ледь не знепритомніли від картини злочину, а ти чомусь маєш тримати себе в руках!

І ти справді тримаєш себе в руках. І це дивно. Не щодня доводиться зустріти справжнього демона в своєму власному під'їзді. Не щодня прямо у тебе на очах живу людину розриває навпіл. І не щодня тебе звинувачують у звірському вбивстві, якого ти не скоював.

Та що там, тебе взагалі вперше в житті заарештували!

Сторонньому спостерігачеві ситуація здавалась, мабуть, ясною, мов день: ти, очевидно, маніяк з надлюдською силою, ні за що ні про що розтерзав бідолашну дитину прямо в ліфті і спокійнесенько доїхав собі до потрібного поверху. Раунд.

Як там ти сказав? “Я вірю, що, доки я живий, все можна виправити і подолати”. І навіщо ти тільки це ляпнув? Навіщо спровокував Сатаніель? І як вона тоді єхидно відповіла “Я можу дати тобі можливість перевірити це”! От гадюка!

Хоча, навряд чи від тебе щось насправді залежало… Щось не дуже віриться, що демон може отак просто відпустити свою жертву...

Ти у розпачі.

Але цього ніхто не бачить.

Ти у розпачі.

Але цього ніхто не бачить.

У відділку тебе тягнуть до кімнати допитів. Тебе грубо штовхають на стілець - а чого церемонитись із вбивцею? - і ти морщишся від болю: разом із “ви маєте право зберігати мовчання” тебе пригостили парою-трійкою дуже відчутних копняків, і тепер ліва половина обличчя набрякла, а бік, здавалося, потихеньку наливався синявою.

До кабінету увійшла якась дуже сувора на вигляд краля, направила сліпуче світло лампи прямо тобі в обличчя і почала ставити звичайнісінькі питання: ім’я, вік, місце роботи, адреса проживання. Ти спокійно відповідаєш. Тоді вона почала запитувати тебе про сьогоднішній день: де був, що робив, хто може це підтвердити. Врешті-решт, дійшли до головної частини.

- Пане Гевіне, - каже слідча, - свідки бачили вас у ліфті разом з трупом дівчинки. Багато свідків. Ви можете пояснити, як це сталося?

Ось і він. Вирішальний момент. Ти не мав достатньо часу, аби все продумати, але достатньо часу для такого однаково не буває.

На даний момент найліпшим варіантом тобі здається:

Заявити, що ти нічого не пам'ятаєш.

Розповісти правду.

Вигадати якогось злочинця який напав на вас і лише чудом не встиг вбити тебе.

Взяти провину на себе.

Ти знаєш, що ніхто не повірить в демона і що всі докази проти тебе. Ось дівчинка проводжала бабусю, ось вона зайшла з тобою до ліфту, і от вона вже мертва. Ти не вмієш доладно брехати. І не можеш розказати правду. Лишається тільки відмовчуватись.

- Я не знаю, що трапилось, пані. Це все так жахливо! Ми зайшли з дівчинкою до ліфту, я натиснув кнопку її поверху, як вона просила, потім світло погасло і наступне, що я пам’ятаю - це як я виходжу з ліфта і всі кричать. Це не я, клянуся, це не я! Не знаю, що трапилось, але я б ніколи нікому не заподіяв шкоди! Тим паче дитині!

Слідча, здається, не надто тобі вірить, але й не вішає ярлика вбивці.

- У вас колись бували провали в пам’яті? - поцікавилась жінка.

Вона ставила безліч запитань про тебе, твою родину та друзів, про ліки, які ти приймав, чи проходив ти колись обстеження у психіатра, чи страждав на депресію, алкоголізм чи наркозалежність, і ти зрозумів, куди вона веде: вона вважає тебе божевільним.

Та це ж можна використати як лінію захисту! Божевільні люди неосудні! Може, психіатрична лікарня була б для тебе непоганою альтернативою в’язниці?

Що ти вирішиш?

Все-таки розповісти правду.

Сказати, що це все, що тобі відомо.

Ти сумніваєшся у своїй здатності вести довгу хитрозакручену гру із правосуддям. Та і які взагалі в даному випадку можна підібрати слова, щоб врятувати свою шкуру?

І ти вирішуєш описати все, як було, і нехай з рештою розбираються інші:

- Це прозвучить дуже дивно, пані. Я сам не знаю, як це все пояснити… Але от що я насправді бачив...

І ти розповідаєш усе, що з тобою трапилось, всі деталі, які тобі вдалося запам’ятати. Ну, майже всі. Слідча, здається, зрозуміла, що ти щось приховуєш, і запитала:

- І що, ти просто отак зайшов до ліфту з сусідкою, потім погасло світло і ти побачив її вже на стелі?

Трохи, подумавши, ти кажеш:

- Ні, я не відразу второпав, що сталося, але спочатку вона назвала своє ім’я.

- Так, це було дуже дивно і я дуже перелякався.

Обличчя жінки набуло якогось дивного хижого вигляду. А, може, це просто такий слідчий кураж?

- Цікаво, - спокійним тоном сказала вона, хоч в очах її танцювали вогники, - невже в цьому є щось дивовижне? Це ж просто ім’я!

- Не знаю, - щиро відповідаєш ти, - але відразу після того, як вона його сказала, все і почалось.

- То що ж це за ім’я таке магічне? - трохи ніби як глузливо запитала слідча, і ти, дивлячись їй прямо в очі, відповів:

- Сатаніель!

- Люцинія!

- Та щось таке дивне, я й не запам’ятав, на жаль…

Раптом обличчя слідчої дивовижним чином змінилося і ти впізнав в ній свого демона. Ха, “свого” демона, як кумедно!

- Дарма ти, Гевіне! - дорікнула вона тобі вже знайомим голосом. - Я ж хотіла дати тобі шанс!

Ти збрехав навмисно. Чомусь було дуже страшно вимовити ім’я Сатаніель вголос. Та й що це дасть? Щось ти ніколи не чув про спецзагін поліцейських екзорцистів!

Слідча байдуже стиснула плечима і продовжила допит.

Тобі не хотілося брехати, але ж ти маєш право щось забути, чи не так? Чомусь було дуже страшно вимовити ім’я Сатаніель вголос. Та й що це дасть? Щось ти ніколи не чув про спецзагін поліцейських екзорцистів!

Слідча байдуже стиснула плечима і продовжила допит.

І ти починаєш натхненно брехати!

Мовляв, разом з вами до ліфту зайшов незнайомий чоловік. Ти не розгледів його обличчя, бо на голові в нього була кепка. Ти переживав за свою маленьку сусідку, тому вирішив провести її до дверей і переконатися, що вона в безпеці.

Потім раптом погасло світло - ти не знаєш, це була випадковість, чи задум злочинця - і ти почув боротьбу і крики. В темряві ти нічого не міг зробити, чоловік штовхнув тебе, ти вдарився головою об металеву пластину панелі і на мить знепритомнів - тут ти не боявся бути викритим, оскільки завдяки старанням полісменів у тебе на голові була чималенька така гуля, яку запросто можна було присвоїти старанням “злочинця”.

Коли ти отямився і зміг звестися на ноги, злочинця в ліфті вже не було - можливо він вийшов поверхом раніше - бідолашна дівчинка вже була мертва, а ліфт якраз доїжджав до останнього поверху.

От і все, що ти можеш сказати слідству. Шкода, що ти встиг побачити і запам’ятати так мало! Як би ти хотів зробити все від тебе залежне, аби передати того жахливого маніяка в руки правосуддя, щоб він відповів за смерть невинної дитини!

І ти починаєш натхненно брехати!

Ти знаєш, що ніхто не повірить в демона і що всі докази проти тебе. Ось дівчинка проводжала бабусю, ось вона зайшла з тобою до ліфту, і от вона вже мертва.

Тебе однаково засудять. Може, “щиросердне” зізнання якось полегшить твою долю?

І ти починаєш вигадувати казна-що. Але ж в брехні треба притримуватись якоїсь однієї лінії. І ти пояснюєш все тим, що

це був раптовий напад люті.

дівчинка насправді була винна у смерті твоєї улюбленої собаки.

Мовляв, у тебе видався дуже складний рік: мудило-начальник постійно до тебе прискіпувався, дівчина зрадила, з родичами посварився так, що ви не хочете більше бачити одне одного, та ще й здоров’ячко барахлить… А це дівчисько ще й неодноразово з тебе кпинило!

І коли ти побачив її, таку самовдоволену, тобі ніби розум затьмарило, і ти нічого не міг із собою подіяти…

Звичайно, щойно ти відійшов, тобі стало дуже шкода бідолашної… Це ти в усьому винен, тільки ти…

І коли ти побачив її, таку самовдоволену, тобі ніби розум затьмарило, і ти нічого не міг із собою подіяти…

Звичайно, щойно ти відійшов, тобі стало дуже шкода бідолашної… Це ти в усьому винен, тільки ти…

Колись у тебе був пес Шарик - найліпший друг в усьому світі! Скільки разів він рятував тебе від самогубства! Не буквально, звичайно: просто в останній момент, коли ти вже був готовий зробити вирішальний крок у прірву, ти раптом згадував, що вдома в тебе лишився пес, і що він аж ніяк не заслужив на голодну смерть через те, що його хазяїн - неврівноважений слабак!

І от одного дня, коли ти прогулювався з Шариком вулицею, до тебе підійшла сусідка і мило так попросила погратися із собакою. Ти, звичайно, не міг очікувати нічого поганого від такого янголятка! Шарик був собакою доброю і вихованою, тож ти не боявся, що він раптом вкусить чи подряпає дівчинку.

Але це миле створіннячко виявилося не таким вже й простим: дівчинка вперто кидала м’яча ближче до автодороги. Ти декілька разів попрохав її бути обережнішою, мовляв, пес може вибігти на проїжджу частину і попасти під автомобіль, а вона лише кивала з невинним виразом личка.

І от в якийсь момент - ти можеш заприсягнутися - вона якось хитро подивилася на тебе і кинула м’яча прямо на дорогу, якраз в найбільший потік машин! Пес кинувся за м’ячем і попав під вантажівку, а дівчинка злісно засміялася, крикнула “дурний, дурний собака!” і побігла додому.

Це був жахливий час для тебе. Шарика розмазало по всій дорозі, тобі навіть було нічого поховати. Декілька місяців ти намагався впоратись зі своїм горем, як міг виправдовував дівчинку, але віднині ти бачив в ній лише підступне пекельне створіння.

І от, коли ти вчора зустрів її в ліфті, ти зрозумів, що прийшов нарешті час помститися за Шарика!

Жінка продовжувала і продовжувала допит, і скоро ти геть стомився: мало того, що ти цілий день лабав на роботі в техпідтримці інтернет-провайдера, спілкувався з дурними клієнтами, нездатними елементарно вимкнути і увімкнути роутера, перш ніж телефонувати до кол-центра і волати на оператора, потім ти зустрівся аж з цілим довбаним демоном, так тепер тебе ще й мордують дурними запитаннями!

Згодом вона закінчила свою роботу, покликала полісменів і тебе відвели до камери. Була вже глибока ніч.

Що б ти не казав далі, обличчя слідчої залишалося незворушним, тобі ніяк не вдавалося зрозуміти, як вона ставиться до почутого. Вона лише ставила додаткові питання і слухняно нотувала твої брехні.

Згодом вона закінчила свою роботу, покликала полісменів і тебе відвели до камери. Була вже глибока ніч.

Треба ж яка честь: виявилось, тобі виділили окремі покої! Цікаво, так роблять з усіма підозрюваними у вбивстві, чи ти особливий?

Інтер’єрчик не надто вражав: вузеньке ліжко, більше схоже на лавку, на ньому старий заяложений матрац з розпоротим боком, ніби чисте але однаково в плямах простирадло, умивальник і сортир. Вперше в житті тобі доводилося пісяти при свідках! Ну, гаразд, не вперше, але так принизливо це було вперше.

В тебе забрали ремінь і шнурки, щоб ти, бува, не вдавився від щастя, тож тобі постійно доводилось підтягувати штани та ступати обережно, щоб не згубити кросівки. Тож, мабуть, те, що камера була завбільшки якихось чотири квадратні метри - на краще?

Щойно ти почав засинати, в глибині серця плекаючи слабеньку надію, що насправді ти попав в аварію, весь цей жах тобі приглючився, і ти прокинешся в реанімації, втративши всього-навсього пару літрів крові і вухо, як почувся знайомий голос:

- Ну що, любчику, ти досі вважаєш, що все можна пережити і виправити?

Ти голосно лайнувся (сам придумай як) і, не розплющуючи очей, відповів:

- Іди к бісу!

- Так, я досі так вважаю…

- Краще б ти мене вбила!

- О-о-о, у нас прорізався характер, мені це подобається! - захихикав демон.

Більш за все тобі хотілося, щоб ця сволота лишила тебе, нарешті, у спокої і дала поспати хоч кілька годин.

- О-о-о, у нас прорізався характер, мені це подобається! - захихикав демон.

Більш за все тобі хотілося, щоб ця сволота лишила тебе, нарешті, у спокої і дала поспати хоч кілька годин.

Дивно, але ти відчував потребу казати як є. Жартувати з демоном небезпечно. І не жартувати теж. З демонами, мабуть, взагалі важко почуватись у безпеці.

Тебе вже все настільки дістало, майбутнє здавалося настільки страшним і безрадісним, що смерть вже не була такою неприємною альтернативою!

Бо які у тебе варіанти? Невже існує хоч крихітна можливість, що слідство збере докази, про все подумає, і тебе визнають невинуватим? Ха!

- Тобі ж тут необов’язково залишатися, ти ж розумієш? - прошепотіла Сатаніель прямо тобі в вухо.

Ти мало не підскочив на ліжку, розплющив очі, але поруч нікого не було. То це тобі все наснилось? Чи вона й справді знову з тобою розмовляла? Але як?

- Я ж демон, капустяна ти голова! - розсердилась Сатаніель десь з-позаду тебе.

Ти озирнувся, але, ясна річ, нікого не побачив. “Мабуть вона в мене в голові!” - приречено подумав ти. - “Чого ж вона тоді не вселиться в мене і не накоїть ще якогось жахіття? Здається, саме цим вони займаються!”

- Тобі ж тут необов’язково залишатися, ти ж розумієш? - прошепотіла Сатаніель прямо тобі в вухо.

- Я ж демон, капустяна ти голова! - розсердилась Сатаніель десь з-позаду тебе.

- Ні, я не в тебе в голові. - невдоволеним тоном, так, ніби змушена визнати свою поразку, пробурчала демонша… демонка? демониця? кляті фемінітиви! - Не про те думаєш! - гаркнула Сатаніель і мотнула твоєю головою так, що в тебе аж в шиї щось хруснуло. - То що, ти вже награвся в філософа, хочеш, я витягну тебе звідси?

Тобі навіть думати довго не треба було, щоб зробити правильний вибір:

- Звичайно, хочу! Я взагалі лише через тебе тут і опинився! Я ні в чому не винний!

- Ні, дякую, ти вже дуже “допомогла” - єхидно відповідаєш ти.

- Звичайно, не винний, любчику! - муркнув демон. - Щоправда, більшість гостей цього закладу теж так стверджують… Але ти для мене особливий. Виходь, ти тепер вільний!

І двері твоєї камери зі скрипом відчинились.

Ти впевнений, що жодні домовленості з демоном не минуться тобі задарма. Щось не дуже віриться в доброту істоти, яка задля того, щоб поспостерігати за твоїми діями, могла зруйнувати декілька життів.

На “правосуддя” і то більше надії. Навіть у твоїй ситуації.

Демон продовжує вмовляти тебе втекти, і ти все ближче до думки, що якраз тікати в жодному випадку і не можна!

Мабуть, з якоїсь причини Сатаніель не може чи не хоче вселитись в твоє тіло і керувати ним. Але нічого хорошого від її порад тобі точно не світить.

На “правосуддя” і то більше надії. Навіть у твоїй ситуації.

Демон продовжує вмовляти тебе втекти, і ти все ближче до думки, що якраз тікати в жодному випадку і не можна!

ТВІЙ ФІНАЛ:

Слідча якимось неймовірним тваринним рухом перестрибує через стіл і збиває тебе разом із стільцем на підлогу.

Ох, як же боляче! Здається, вона відразу ж зламала тобі декілька ребер! Хоча, хтозна, може це сталося ще при затриманні…

Вона легко підняла тебе за комір і швиргонула в куток. Ох, знову! Від жахливого болю ти втратив свідомість, але за мить опритомнів і не відразу згадав, що відбувається.

На шум почали збігатися полісмени. Вони дивляться на вас крізь броньоване вікно кабінету, але не можуть попасти всередину: Сатаніель заблокувала двері. Ти лежиш на підлозі в кутку, твої руки сковані за спиною кайданками, і ти геть беззахисний. Так, перед демоном ти, либонь, був би однаково беззахисним навіть у танку… Але можливість відбиватися руками принаймні дозволила б тобі хоча б випустити наостанок пар.

Проте, Сатаніель, здавалось, поспішала, і не лишила часу для жодного “наостанок”. Вона просто вхопила тебе за комір і ремінь і з розмаху переламала твій хребет собі об коліно, так ніби ти був якоюсь тендітною трісочкою, а не доволі високим сильним чоловіком.

Ти видихаєш і помираєш. Відлітаючи, ти спостерігаєш, як демон продовжує ламати твоє тіло, як полісмени, нарешті, вибивають двері і вимагають Сатаніель здатися. Як вона стрибає в гущу полісменів, і скручує шию ще одному, доки командир не дає команду стріляти.

Але твоя душа вже занадто далеко і ти не знаєш, чи вдалося спинити демона кулями. Та й яке тобі до того діло? Ти летиш і летиш крізь прохолодне сяйво зірок...

Ти помер. Твоя історія закінчилась. Так буває.

Хтозна, може, це і на краще?

Можеш пройти всю історію спочатку і подивитись, чи вдалось би тобі вижити в іншому випадку.

ТВІЙ ФІНАЛ:

Ти помер. Твоя історія закінчилась. Так буває.

Хтозна, може, це і на краще?

Можеш пройти всю історію спочатку і подивитись, чи вдалось би тобі вижити в іншому випадку.

ТВІЙ ФІНАЛ:

Ти обережно виглянув з камери, розраховуючи, ясна річ, на якусь підставу. Слабо вірилось, що демон після усіх своїх витівок може просто допомогти тобі. Напевно зараз прибіжать полісмени і до твоэъ статті додадуть ще й спробу втечі.

- Агов! - вигукнув ти, - у мене тут щось двері відчинилися!

“От довбень!” - глузливо фиркнув голос демона і зник.

Оскільки ніхто не озивався, ти обережно висунув носа до основного коридору. Нікого. Зробив пару непевних кроків і побачив на підлозі охоронця. Він спить чи мертвий?

Не наважуючись перевірити це, ти йдеш далі і знаходиш все більше і більше непритомних тіл. Ти заходиш то підсобного приміщення, забираєш свої документи, гроші і ключі від квартири - як би там не було, а залишати кота на вірну смерть від голоду і спраги було б недобре, треба його хоч на вулицю випустити - і йдеш до виходу.

Дорогою ти намагаєшся придумати якийсь план. Гаразд, припустімо, у тебе вийде непоміченим дістатися додому, зібрати які-не-які гроші та речі, і податися до іншої країни… Але як перетнути кордон?

- Стій, стріляти буду! - лунає позаду тебе чийсь істеричний крик.

Ти відразу ж став, але він все одно вистрелив. І попав у спину. Ти падаєш долілиць, не встигаючи навіть виставити поперед себе руки і розбиваєш носа об підлогу. Проте біль твій не триває довго, оскільки ти, пару разів спробувавши вдихнути без особливого результату, майже одразу помираєш.

Злітаючи над своїм тілом ти озираєшся і бачиш, що стріляв в тебе якийсь молоденький поліцейський. Либонь, практикант. В очах хлопчини читався панічний страх. Ще б пак: всі твої колеги чи то померли, чи то знепритомніли, а тобі довелося власноруч спиняти небезпечного вбивцю!

Але це вже не твої проблеми...

От тільки кота дуже шкода...

Ти помер. Твоя історія закінчилась. Так буває.

Хтозна, може, це і на краще?

Можеш пройти всю історію спочатку і подивитись, чи вдалось би тобі вижити в іншому випадку.

ТВІЙ ФІНАЛ:

- Агов! - вигукнув ти, - у мене тут щось двері відчинилися!

“От довбень!” - глузливо фиркнув голос демона і зник.

- Стій, стріляти буду! - лунає позаду тебе чийсь істеричний крик.

Але це вже не твої проблеми...

От тільки кота дуже шкода...

Ти помер. Твоя історія закінчилась. Так буває.

Хтозна, може, це і на краще?

Можеш пройти всю історію спочатку і подивитись, чи вдалось би тобі вижити в іншому випадку.

ТВІЙ ФІНАЛ:

Вашу сварку чують чергові відділення. Вони викликають бригаду швидкої психіатричної допомоги і тебе везуть до психлікарні, про всяк випадок натягнувши гамівну сорочку.

Це зайве - адже ти не намагався зашкодити ані собі, ані іншим, проте, мабуть, у них такий протокол. В присутності інших людей демон, нарешті, залишає тебе у спокої, в сорочці доволі тепло і спокійно, ти спираєшся на крісло і солодко засинаєш.

Завтра буде завтра.

Ти впевнений, що якось розберешся.

(Твоя історія ще не завершена, скоро тут з'явиться посилання на продовження)

Завтра буде завтра.

Ти впевнений, що якось розберешся.

(Твоя історія ще не завершена, скоро тут з'явиться посилання на продовження)

Дякую за увагу до моєї інтерактивної історії!

Сподіваюсь, вона тобі сподобалась.

Якщо тебе цікавить продовження, слідкуй за новинами на моїй сторінці fb.me/ZarembaTheAuthor

Якщо тебе цікавить продовження саме ТВОЄЇ історії, очікуй повідомлень про оновлення і знайди посилання у твоєму фіналі

Прошу не клікати далі, оскільки ця історія зроблена на ресурсі для опитувальних листів, і кількість відповідей обмежена, а я вже задовбалася по десять разів перекодовувати її на нових платформах :)

Дуже дякую

Дякую за увагу до моєї інтерактивної історії!

Сподіваюсь, вона тобі сподобалась.

Якщо тебе цікавить продовження, слідкуй за новинами на моїй сторінці fb.me/ZarembaTheAuthor

Дуже дякую

НУ Я Ж ПРОСИЛА!

{"name":"ЗАТРИМАНИЙ", "url":"https://www.quiz-maker.com/QPREVIEW","txt":"Поліцейські похмуро мовчать і час від часу кидають на тебе наполохані погляди. Дуже хочеться пояснити їм, що ти ні в чому не винний, що вся ця трагедія зі смертю дитини - справа рук божевільного демона! Цікаво, а чи бувають божевільні демони? Точніше, а чи бувають НЕбожевільні демони? Так, Гевіне, ти здається, трохи не тим непокоїшся!, Ти теж мовчиш. Частково тому, що сам ще досі в шоці від побаченого. Чому про це ніхто не подумав? Вони, бачте, ледь не знепритомніли від картини злочину, а ти чомусь маєш тримати себе в руках! І ти справді тримаєш себе в руках. І це дивно. Не щодня доводиться зустріти справжнього демона в своєму власному під'їзді. Не щодня прямо у тебе на очах живу людину розриває навпіл. І не щодня тебе звинувачують у звірському вбивстві, якого ти не скоював. Та що там, тебе взагалі вперше в житті заарештували!, Сторонньому спостерігачеві ситуація здавалась, мабуть, ясною, мов день: ти, очевидно, маніяк з надлюдською силою, ні за що ні про що розтерзав бідолашну дитину прямо в ліфті і спокійнесенько доїхав собі до потрібного поверху. Раунд. Як там ти сказав? “Я вірю, що, доки я живий, все можна виправити і подолати”. І навіщо ти тільки це ляпнув? Навіщо спровокував Сатаніель? І як вона тоді єхидно відповіла “Я можу дати тобі можливість перевірити це”! От гадюка! Хоча, навряд чи від тебе щось насправді залежало… Щось не дуже віриться, що демон може отак просто відпустити свою жертву... Ти у розпачі. Але цього ніхто не бачить.","img":"https://cdn.poll-maker.com/51-1748679/166028.jpg?sz=1200"}